Молодий художник,
готуючись до виставки, приїхав
у село, де його не знали.
Він хотів написати портрети
передових колгоспників.
Того ж таки дня почав
працювати. Знатна доярка,
майстер машинного доїння
Олена Дмитрівна, сиділа
перед ним на стільці біля
корівника, а за спиною в
художника зібрався чималий гурт вільних від роботи
колгоспників, які уважно стежили за кожним його
рухом. Сам він був невеликий на зріст, худорлявий. У
натовпі пошепки перемовлялися, а одна бабуся, яка
проходила з білим емальованим відром, досить голосно
спитала:
— Що воно там малює?
Художник почув цю репліку й мовчки всміхнувся.
Через два дні портрет був готовий, і всі, хто його
бачив, казали, що Олена Дмитрівна на ньому як жива,
тільки ще гарніша — якось по-особливому світилися її
очі.
Минуло кілька тижнів. У клубі, ще без рамок, просто
на підлозі стояли картини молодого художника. А він
багато малював, і, як і раніше, навколо нього збиралося
чимало глядачів. Якось нагодилася та сама бабуся з
відром, тільки спитала вона вже інакше:
— Що в і н сьогодні малює?
А коли на підлозі в клубі вишикувалася ціла галерея
портретів, бабуся спитала:
— А кого вони ще малюватимуть?
Звичайно, стара бабуся ніколи не чула про стилістичні
функції займенника; вона говорила, як усі в селі. Воно
сказала на художника тому, що спершу не вірила в його
творчі можливості. Побачивши, що помилилася в оцінці
його здібностей, ужила нейтральну форму він, а
переконавшись, що хлопець чудово малює, сказала про нього
з повагою — вони.
Ця невигадана історія показує, що навіть форма
слова іноді буває дуже промовистою, передає цілу гаму
почуттів.
Цікаво, що особовий займенник він у формі
середнього роду може виражати протилежні емоції. У бабусиних
словах прозвучала іронія: вона не могла подумати, що
такий молодий хлопець — вправний художник.
Тут можливий і інший варіант тлумачення: в селі
старі люди часом кажуть воно на невідому людину.
Наприклад, побачивши незнайому жінку, можуть спитати: «Що
воно там іде вулицею?», тобто «Хто це йде вулицею?»
або «Що це за жінка йде вулицею?»
Та слово воно часто містить у собі й співчуття до того,
кому доводиться страждати, хвилюватися, хворіти.
Хлопчикові лікують зуби, а мати в коридорі переживає:
«Воно ж там, бідне, так мучиться!». «Воно таке ще
маленьке, а як старається»,— з ніжністю каже інша мама,
повертаючися з концерту, в якому виступала її дочка —
учениця музичної школи. І це не тому, що матері наче
подумки називають своїх синів і дочок хлоп’ям, дівчам,
малям, дитинчам, — співчуття або замилування зай-
меник воно може виражати й стосовно дорослих
людей.
А займенник він у формі множини раніше, до
революції, вживали часто щодо вищої за соціальним
становищем людини. І тому після революції, коли хотіли
висміяти пихату людину, що зверхньо ставилася до інших,
часто іронізували: «Пан пішли, а їхня паличка стоять».
Форму множини займенника—ви—нерідко вживають,
звертаючись до батька, матері; завжди — взагалі до
старших людей — на знак поваги.