Після уроків Мишкові треба було зайти до бібліотеки,
і тому додому він повертався сам, без своїх
однокласників. З голови не йшов диктант, який писали на
останньому уроці. Хлопець знову обдумував сумнівні місця, і
найчастіше нагадувало про себе одне питання: як правильно
треба було написати «непереможні війська» — не окремо
чи разом?
Мишко — людина серйозна і до всього любить
доходити, як то кажуть, своїм розумом. Докопатися до істини
вирішив і тепер. Він висував докази і сам же
заперечував собі.
— Ну, гаразд. Яка частина мови «непереможний»?
Прикметник. А з прикметником частка не пишеться
разом. Ну, от хоча б у словах неглибокий, негарний…
— Не завжди так буває. А якщо в реченні є
протиставлення? Тоді ж пишеться окремо: «Річка виявилася
не глибокою, а мілкою»; «Лялька була не гарна, а
потворна».
— Слушно, та йдеться про контекст, де немає
протиставлення, а прикметник з не можна замінити одним
словом— прикметником з тим самим значенням:
неглибокий — мілкищ негарний — потворний. „ Але слова непереможний не можна замінити
прикметником без не, що мав би таке саме значення.
— Чому не можна? А звитяжний?
І тут Мишко зайшов у безвихідь. Що ж виходить?
це заперечна частка, і прикметник з нею (в таких
випадках частка виконує функцію префікса) і без неї має
те саме значення: непереможний — синонім слова
переможний, і обидва вони означають «звитяжний»! Чому ж
слова неглибокий і глибокий мають протилежні
значення, а непереможний і переможний — однакове? Адже не
можна водночас визначати ту саму річку як глибоку і
неглибоку, ту саму ляльку вважати гарною і негарною,
— Треба пильніше придивитися до цих слів, точніше
встановити їх значення,— вирішує Мишко.— Якщо
переможний означає «такий, що переміг, став
переможцем», то слід тоді чекати, що непереможний — «такий, що
не переміг, не став переможцем». А чи так воно
насправді? Ні, не так. Непереможний — це «непереборний,
якого не можна перемогти, подолати».
Як же бути? Де ж знайти кінці?
Мишко замислюється. І раптом:
— Здається, я знайшов! Це не те, що в глибокий —
неглибокий, гарний — негарний, де частка не заперечує
ознаку. Не може виступати і в значенні префікса, для
творення нового слова. Таких прикладів безліч:
ненависний, невпинний, невсипущий, нестямний..,
— Стривай! — перебиває сам себе Мишко.— Адже без
не слова невпинний, невсипущий, нестямний не
вживаються. Немає в мові слів «впинний», «всипущий», «стям-
ний»! Виходить, що без не немає слова «переможний».
Але ж таке слово є. Переможні війська — звитяжні
війська.
— Це так і не так, бо переможний у значенні «такий,
якого можна перемогти, здолати» у словнику немає —
так^ само як і слова «поборний», хоч є непоборний. Я ж
щойно дивився в бібліотеці. Виходить, непереможний
треба писати разом, бо не тут — словотворчий префікс,
без якого слово «переможний» у значенні «переборний»,
тобто «такий, якого можна перебороти, здолати», не
вживається.
Мишко міркував так: якщо взяти до уваги закон
воєнного двобою — «хто —кого», то війська, яких ніхто не
зміг чи не може перемогти {непереможні війська), є
водії
ночас і переможними військами,
бо те, що їх не перемогли,
означає, що вони перемогли.
— Це, мабуть, тому,— подумав
Мишко,—що в українській мові
всіма частинами слова, крім
префікса, непереможний і
переможний збігаються. В російській мові
непобедимьій і победоносньїй
мають спільні лише корінь і
закінчення. Ось чому вони не такі
схожі.
Отже, виходить, що парадокс тут суто зовнішній,
формальний, на перший погляд.
— Виникає питання: а як же писати, коли треба
сказати, що якісь там війська не є переможними, що їх
можна перемогти?
— Тоді не треба писати окремо, бо тут маємо проти*
ставлення (не переможні, А переможені або такі, що
можуть бути переможені).
Мишко раптом із подивом спинився. Перед ним були
двері його квартири. Він так захопився, що не помітив,
як прийшов додому.
— От інтересно,— усміхнувся Мишко,— ноги самі
знають дорогу.
І він натиснув кнопку дзвінка.