У нашій сучасній літературній мові частіше
вживається слово зал — у чоловічому роді, але в усному,
розмовному спілкуванні можна інколи почути й слово зала —
іменник жіночого роду. А раніше, років п’ятдесят тому,
обидві форми вживалися майже однаково часто. Чим же пояснити існування в українській мові двох
<Ьорм того самого іменника, які відрізняються родом?
Як відомо, слово це — запозичене, прийшло в нашу
мову з іншої. Його здатність виступати у формі зал і зала
пов’язана саме з тим, що воно запозичене. З якої ж мови
воно прийшло до нас? Виявляється, з двох. І в цьому
криється розгадка його граматичної дволикості.
форма чоловічого роду виникла в українській мові на
основі запозичення з німецької, в якій йег Зааі — іменник
чоловічого роду, а форма жіночого роду — зала —
утворилася від французького іменника жіночого роду Іа заііе.
Таким чином, різні джерела запозичення дали різні за
родом форми того самого слова.
Подібна історія і в слова жираф, яке вживається і в
формі жіночого роду. Іменник жираф запозичений з
французької мови, а жирафа — з діалекту німецької або
з італійської — Ціга^а, що, в свою чергу, виникло з
арабського гигЩа.
Так за граматичною формою слова нерідко можна
визначити маршрут його мандрів по світу.