У кожній європейській мові багато слів, запозичених
з інших мов. Чимало їх і в нас. В основному це —
терміни, пов’язані з наукою, мистецтвом, літературою. Та не
завжди вживання іншомовних слів є необхідним і
доречним.
У замітці «Про очищення російської мови» В. І. Ленін
свого часу писав: «Російську мову ми псуємо. Іншомовні
слова вживаємо без потреби. Вживаємо їх неправильно.
Навіщо говорити «дефектьі», коли можна сказати «недо-
четн» або «недостатки» або «пробельї»?
Володимир Ілліч несхвально говорить про тих, хто, не
розуміючи точного значення іншомовних слів, вживає їх
неправильно: «Признаюсь,— пише В. І. Ленін,—що коли
мене вживання іншомовних слів без потреби озлобляє
(бо це утруднює наш вплив на масу), то деякі помилки
тих, хто пише у газетах, зовсім уже можуть вивести з
себе. Наприклад, вживають слово «будировать» в
розумінні «возбуждать», «тормошить», «будить». Але французь-
ке слово «Ьоигіег» (буде} означає «сердиться», «дуться».
Тому «будировать» означає насправді «сердиться», «ду.
ться». Переймати французько-нижегородський
слововжиток— значить переймати найгірше від найгірших
представників російського поміщицького класу, який
по-французькому вчився, але, по-перше, не довчився, а по-друге,
калічив російську мову.
Чи не час оголосити війну каліченню російської мови?»
В. І. Ленін дбав про те, щоб кожне слово, з яким
партія звертається до робітників і селян, було їм зрозуміле,
доходило до свідомості. Звичайно, в царській Росії бідній
людині освіта була не доступна. І тому в перші роки
Радянської влади по всій країні почали працювати тисячі
гуртків для ліквідації неписьменності, докорінно
перебудовано було роботу середньої і вищої школи. За шість
десятиліть культурно-освітній рівень народів нашої
країни зріс надзвичайно. І все-таки в певних стилях мови
вживати іншомовні слова треба обмежено, обережно,
щоб, наприклад, розмовна мова або виступ на зборах
не нагадували наукової доповіді, зрозумілої тільки
фахівцям певної галузі знань.
Взагалі причин неправильного слововживання багато.
Одна з них — переосмислення незрозумілих, нових для
певної людини слів у народно-розмовній мові. Це явище
в мовознавстві має назву народної етимології. Той, хто
говорить, зближує іншомовне слово з уже відомим.
Поширене в нас слово бульвар запозичене було
французькою мовою з голландської, де воно означає
«кріпосний вал». Це широка алея на міській вулиці, звичайно
посередині її. Оскільки тут прогулюються, відпочивають
на лавочках, то деякі люди почали вбачати зв’язок цього
слова з дієсловом гуляти і, не засвоївши правильного
звучання, замість бульвар кажуть гульвар.
Часом слово, що виникло в такий спосіб, стає другою,
народною назвою. Так французьке з походження слово
коклюш, що означає дитячу хворобу, при якій буває
сильний кашель, перетворилося на кашлюк. І це слово
вважається другою назвою хвороби, фіксованою
словниками.
Слово колька (від колоти) вживають нерідко замість
латинського колька — різкий біль у шлунку, в кишечнику.
Вентилятор, що походить від латинського дієслова Vеп-
Шо і буквально означає «дму», перетворюється на вер-
іилятор– від вертіти, Барометр — прилад для
вимірювання атмосферного тиску (з грецького баро — тиск) —
стає буриметром, бо може показувати бурю.
Зближують із дієсловом мазати не зафіксовану в
словниках назву мазелін, що її дехто вживає замість вазелін.
Справді, етимологія цього слова досить складна: воно
прийшло до нас із французької мови, а утворилося від
німецького слова «вода» і грецького — «маслинова олія».
Отже, щоб правильно вживати слово, треба не тільки
добре усвідомлювати, що воно означає, а й знати його
походження. Тому кожна культурна людина, почувши
або прочитавши незнайоме слово, не полінується
заглянути в словник, де подаються його тлумачення й
етимологія, тобто походження.
У всіх європейських мовах найбільше запозичень з
грецької та латинської. Чому саме так? Бо Стародавня
Греція і Стародавній Рим були найдавнішими та
найрозвиненішими з відомих нам осередків європейської
цивілізації. Говорячи про давньогрецьке мистецтво, арсеналом
і грунтом якого була грецька міфологія, Карл Маркс
зазначав, що вони досі ще дають нам художню насолоду
і в певному розумінні є нормою і недосяжним зразком.
«І чому дитинство людського суспільства там, де воно
розвинулось найпрекрасніше,— пише Маркс,— не
повинно мати для нас вічної принадності, як ступінь, що ніколи
не повторюється? Бувають невиховані діти і
по-старечому розумні діти. Багато з стародавніх народів належить
До цієї категорії. Нормальними дітьми були греки».
Виступаючи на Третьому Всеросійському з’їзді
Російської Комуністичної Спілки Молоді 2 жовтня 1920 року
з історичною промовою «Завдання спілок молоді»,
Володимир Ілліч Ленін, як відомо, поставив перед молодим
поколінням завдання вчитися комунізму.
В, І, Ленін зазначав: «Без ясного розуміння того, що
тільки точним знанням культури, створеної всім
розвитком людства, тільки переробленням її можна будувати
пролетарську культуру,— без такого розуміння нам
цього завдання не розв’язати. Пролетарська культура не
є культура, що вискочила невідомо звідки, не є вигадка
Людей, які називають себе спеціалістами по
пролетарській культурі. Це все цілковита нісенітниця.
Пролетарська культура повинна стати закономірним розвитком тих
«апасів знання, які людство виробило під гнітом капіта-
лістичного суспільства, поміщицького суспільства,
чиновницького суспільства… На місце старої учоби, старої
зубрячки, старої муштри ми повинні поставити вміння взяти
собі всю суму людських знань».
У цій промові була виголошена відома на цілий світ
Іллічева думка: «Комуністом стати можна тільки тоді,
коли збагатиш свою пам’ять знанням всіх тих багатств,
які виробило людство».
Ось чому, поряд з іншим, нас цікавлять власні й
загальні назви, пов’язані з античною, давньогрецькою
міфологією, назви, введені в обіг у дні французьких
революцій, терміни різних галузей науки, техніки, мистецтва,
що існують у нашій мові як свідчення високої
матеріальної і духовної культури радянського народу, його
причетності до найвищих досягнень цивілізації.