В Андрійка захворіла^ мама. Довелося йому вперше
в житті самостійно піти до аптеки, щоб замовити ліки.
Там усе було цікаве й незрозуміле, починаючи від
безлічі баночок, пляшечок, чудернацьких коробочок ї
кінчаючи маленькими шухлядками з латинськими написами.
Чесно кажучи, ці таємничі шухлядки завжди найбільше
хвилювали Андрійкову уяву — йому здавалося, що за
кожною табличкою криється щось дивовижне,
незвичайне.
Та сьогодні ніколи думати про це: треба швидше
повертатися додому — адже мамі потрібна його допомога.
Андрійко підійшов до жінки в білому халаті й шапочці
і поклав клаптик паперу, на якому були виписані ліки.
— Тобі в рецептурний відділ,— показала вона рукою
на великий стіл, спереду відгороджений подвійним склом.
— Давай свій рецепт,— сказала жінка в такому ж
білому вбранні, з червоним хрестиком на шапочці, коли
хлопчик несміливо наблизився до маленького віконця.
— Таблетки й ампули одержиш зараз, а мікстура буде
готова через дві години.
«Якась дивна річ оця аптека, — думав Андрійко,
вийшовши на вулицю.— І не магазин, і не поліклініка. Ліки
продають, як у магазинах усякі товари, але деякі з них
готують тут же. А хіба в хлібному магазині печуть хліб
або бублики? Звичайно, ні. І потім ще таке: як назвати
тьотю в білому,— продавець? Якось не виходить. А від
поліклініки що? — в білих халатах ходять і пахне, як
90 у зубному кабінеті… Та й сама
назва якась дивна: «Аптека».
От ідеш по хліб, міркував “^З^р^-
хлопчик, — то над магазином ^ ”
така ж вивіска: «Хліб»; ідеш
по молоко — написано
«Молоко», а в інших «Овочі,
фрукти», «М’ясо», «Одяг», «Взуття».
А тут би просто написати
«Ліки», та й усе. Чому й навіщо
така назва — «Аптека», — незрозуміло.
Коли Андрійко виклав мамі свої міркування, вона
уважно слухала, а потім сказала:
— Ти правильно помітив, синку: найчастіше вивіски
прямо називають вироби, які продають у магазині.
Правда, бувають і символічні назви, метафоричні, і тоді,
звичайно, з самої лише назви важко зрозуміти, що виробляє
фабрика або що продають у магазині. Ну, наприклад,
назва київського заводу «Більшовик» або львівської
фабрики «Світоч» нічого не говорить про вироби
кожного з цих підприємств. А вивіска «Барвінок» прикрашає
і магазин квітів, і ательє, в якому шиють одяг.
Справді, на вивісці в аптеці мало б бути слово «Ліки»;
воно там і є, тільки не по-нашому.
— Як це?
— Ось послухай. Чимало назв народи світу
запозичили з колись розвинених мов — давньогрецької та
латинської. Ми так звикли до цих назв, що не завжди
замислюємося над походженням таких, наприклад, слів, як
школа, інститут, університет, консерваторія, поліклініка,
театр… Серед запозичених слів багато таких, що стали
міжнародними термінами. В кожній мові вони
вживаються у трохи зміненій формі — залежно від її
граматичних особливостей і законів вимови.
Мамину розповідь перебив телефонний дзвінок.
Медсестра повідомила, що затрималася у хворого і скоро
прийде зробити укол.
— Так от,— вела далі мама.— Слово аптека довго
мандрувало, поки прийшло до нас: у XVI столітті
російська й українська мови запозичили його з польської,
куди воно потрапило через німецьку з латинської. Та,
правду кажучи, й сама латинська мова взяла його з грецької.
Там слово ароіНеке означало «склад», «комора».
Така назва — аптека — й усталилася в нас.
— Але де ж тут ліки? Адже аптека походить від слова,
що означало комору.
— На деяких вивісках, що над аптекою, є ще назва
«РИаггпасіеь. Корінь цього слова в грецькій мові мав
значення «ліки». У нас воно, так би мовити, в «чистому
вигляді» не вживається, але утворені від його» кореня слова
зустрічаються. Це, наприклад, фармакологія — назва
науки, що вивчає вплив ліків на організм, фармацевт —
працівник, який готує ліки, та інші.
в— Для чого ж писати на вивісці .слово, якого майже
ніхто не може перекласти, коли всі чудово знають, що
міститься під вивіскою «Аптека»?
— Звичайно, нам досить було б однієї назви, та уяви
собі, що ліки хоче купити іноземний турист, яких дуже
багато бував щороку в нашій країні. Як він знайде
аптеку? Отут і стане в пригоді назва, написана латинською
мовою. Це давня міжнародна традиція.
— Мене цікавить ще таке,— озвався Андрійко.— Ти
говорила, що тьотя, яка видає ліки, називається
фармацевт. А я спершу не знав, як сказати на неї. Думав —
продавець, та воно якось не пасує.
— Ще можна сказати аптекар, рецептар, а фармацевт
найвищої кваліфікації називається провізор. Латинською
мовою — «передбачливий».
— О, тепер я все розумію. Рецептар — це той, хто
працює в рецептурному відділі. Мене туди послала тьотя
з ручного відділу. В рецептурному забрали записку
лікаря й видали ліки.
— Записка лікаря називається рецепт, а працівник,
який виконує розпорядження лікаря,— рецептар.
— А рецепт у перекладі — записка?
— Ні, це слово по-латині означає «прийняте, взяте».
А ти не звернув уваги, що й як та.м було написане після
мого прізвища?
— Подивився, та нічого не розібрав, бо німецької
мови я ж не знаю.
— То не по-німецькому, а по-латині. Даючи
призначення, лікар каже: «Візьми!», латинською мовою—«Не-
сіре» (реципе); скорочено він це записує двома
літерами — «Яр». Це вказівка фармацевтові, які речовини,
в якій саме кількості треба взяти, як їх приготувати —
в таблетках, порошках, облатках, а далі йде інструктаж
для хворого. Звичайно, вже не латинською мовою, бо ж
мало хто її знає. Адже латинь — «мова мертва, нею
тисячоліття тому писали свої чудові твори римські поети;
згодом, у середньовіччі, вона була мовою науки, а тепер
у нас її вивчають філологи в університетах, щоб читати
в оригіналі твори стародавніх авторів. Та ще юристи
й медики, бо їм доводиться мати справу з багатьма
латинськими виразами й термінами.
— Рецептарка сказала мені через дві години прийти
по мікстуру. А це що — настойка чи мазь якась?
— Ні, настойка має назву тинктура, та в побуті це
слово вживається дуже рідко — здебільшого просто кажуть
«настойка чогось там на воді» або «настойка на спирті».
Мазь по-латині буде «унгвентум», але так її називають
тільки медики. А мікстура латинською мовою означає
«суміш», це рідина, суміш певних речовин з водою. За
нею закріпилася тільки латинська назва.
Мама хотіла щось додати, проте раптом подзвонили —
прийшла медсестра. Швидко помивши руки, вона
поклала на столі білу серветку й почала чаклувати над своїми
блискучими коробочками, пляшечками, інструментами.
— Може, мені вийти? — спитав Андрійко, хоч йому
кортіло подивитись, як це робиться.
— Ти нам не заважаєш,— сказала медсестра,—
навпаки, можеш навіть допомогти. Будь ласка, акуратно
закатай мамі рукав на правій руці.
Хлопчик енергійно взявся виконувати загадане йому,
а мама, як і годиться чемній господині, завела з гостею
розмову.
— Ми тут з Андрійком говорили на медичні теми.
Якщо розібратися, то в нашій мові досить багато
запозичень з латинської — більшість медичних термінів.
— Так,— подивилася поверх окулярів медсестра,—
але чимало слів потрапило до нас і з інших мов. Ось
я тримаю в руках ампулу, — вона показала невеличку
скляну посудину з відтягненою вузькою шийкою.—
Ампула по-латинському «пляшечка»,— пояснила гостя,
вправно зрізуючи якимсь картонним кружечком тендітну
шийку посудини.
Андрійко стежив за рухами жінки з великим інтересом.
«Як це картон ріже скло?» Та коли кружечок опинився
на серветці, виявилося, що він не суцільний — у ньому
вирізаний сегмент, по краях якого видно було темну
смужку. Мабуть, вона й різала скло.
Тим часом розмова тривала.
— А ось я беру прокип’ячену голку пінцетом, так це
вже назва французька, зменшена форма від слова ріп-
се — «щипці». Запозичення це давнє — ще з XVIII
століття. Вставляю голку в шприц, щоб набрати в нього
ліки. Німецький іменник шприц утворений від дієслова
зргіігеп — «бризкати».
— Беру в руки ватку,— захопилася медсестра.
— Невже й вата, таке звичне слово,— не наше? —
здивувався хлопчик.
— Уяви собі. Років двісті тому воно з’явилося в нас
на основі німецького, що виникло внаслідок переоформ-
лення французького — бачиш, який ланцюг? А
по-французькому воно означало — що б ти думав? Ніколи не
вгадаєш — «гуска». Очевидно, слово вата спочатку означало
«гусячий *пух», потім — «пух, як у гуски» і, нарешті,—
«пухнастий матеріал з бавовни».
— Перш ніж зробити укол, я мушу протерти спиртом
шкіру на руці, але спирт — це теж…
Тут медсестра наблизилася до хворої і, оскільки настав
відповідальний момент, припинила свої пояснення. З
паузи скористалася мама. Вона вирішила підсумувати
дискусію.
— Так,— сказала мама.— Ми не замислюємося над
назвами багатьох слів. Колись знали слово космос, нині
з’явилися космодром, космонавт. Міжнародними стали
російські слова большевик, совет, спутник, на наших очах
виникають нові поняття, як, наприклад, нова спільність
людей — радянський народ. Цивілізація йде вперед.
Медсестра схвально хитнула головою. Зібравши свої
речі, побажала мамі швидко одужати, пообіцяла завтра
прийти, а Андрійкові чомусь потисла, як дорослому,
руку. Вона поспішала — на дільниці чекали хворі.