Автор, авторка. Того, хто створює якийсь науковий,
літературний, музичний твір, ароект, винахід, називають
автором цього твору, винаходу. «…Яблуні, верби, клуня,
горшки на тину, старий в’яз — всі речі стали незнайомими,
набравши нічного вигляду і почавши жити якимсь
окремим таємничим життям. Так звичайні слова, сполучені
волею автора в урочисті ряди, обертаються часом в поеми,
сповнені нового, хвилюючого змісту» (О. Довженко).
Більшість назв жінок за професією, заняттям,
становищем у суспільстві утворюється додаванням певного
суфікса до того самого кореня, що й відповідні чоловічі назви.
Наприклад: фрезерувальник — фрезерувальниця,
вчитель — вчителька і т. д. Проте є ряд відхилень від цього
положення. Деякі назви професій і звання існують тільки
у формі чоловічого роду: токар, слюсар, адвокат, інженер,
доктор, доцент, монтер. Інші існують тільки у формі
жіночого роду: праля, покоївка. Кравчиха — це і жінка, яка
шиє вбрання, і — друге значення — дружина кравця. Зате
швачка шиє не взуття, як швець, а плаття або білизну;
дружина шевця — не швачка, а шевчиха. Білетерша — не
обов’язково дружина білетера, насамперед це назва особи
жіночої статі, що займає посаду білетера.
Слово рахівник означає особу і жіночої, і чоловічої
статі (рахівниця — не жінка-рахівнпк, а приладдя для
лічби). Порівн.: «Іноді він озирався на спритних друкарок та
рахівників, що так вільно тримали себе на очах в комісії,!
або на не в міру дисциплінованого писаря-діловода»
(І.Ле).
Серед слів іншомовного походження більшість не
утворює спеціальної форми для назви особи жіночої статі:
хірург, режисер, терапевт, декан. Але від деяких слів
чоловічого роду існують і досить поширені утворення
жіночого роду: автор — авторка, дипломант — дипломантка,
дисертант — дисертантка. Проте слід пам’ятати, що
відповідне слово в чоловічому роді має більш загальний
характер, і коли йдеться про офіційну назву звання, посади або
про ознаку чи вимогу, що стосується всіх, хто виконує цю
роль чи роботу, треба вживати відповідне слово в
чоловічому роді. Наприклад: «Учора ми познайомилися з
молодою професоркою Київського медінституту Іриною Шуль- женко». Але: «Як професор (а не «як професорка») і
керівник (а не «керівниця») кафедри вона проводить
величезну наукову роботу».
У рецензії, наприклад, може бути написано: ^Авторка
добре вивчила фактичний матеріал», але «Як автор (а не
«як авторка») книжки вона мала б з більшою
відповідальністю поставитися до вивчення історичних джерел»*
Порівн. ще: «Зінаїда Тулуб починала свій творчий шлях як
поетеса. Говорячи про її вірші, М. Ушаков відзначав
тонкий смак авторки, точність і вагомість слова»
(«Літературна У країнам). «У с. Мотронівці на Чернігівщині в 1828 р
народилася українська письменниця Ганна Барвінок,
авторка оповідань з селянського життя» («Вітчизна»).
У певному контексті вживання слова авторка, а не ав
тор, передбачає обмежений колом жіноцтва масштаб
твердження. Наприклад: «Марія Познанська — одна з попу
лярних авторок віршів для дітей». Це означає, що вона
одна з популярних поетес, які пишуть для дітей. Коли б
хотіли підкреслити, що вона одна з найпопулярніших
серед усіх авторів (і чоловіків, і жінок), що пишуть вірші
для дітей, слід було б вжити слово автор, а не авторка.
Між іншим, усе це стосується не тільки слів,
запозичених з інших мов, а й питомих українських. Порівн.: «Моя
знайома — викладачка технікуму». «Моя знайома працю»
лише кілька років, але вже набула досвіду викладача»
(а не «викладачки»). «Моя знайома — одна з найкращих
викладачок (або викладачів — залежно від думки, яку
хочуть висловити) технікуму».
Порівн. також: «Цього року Марії Іванівні присвоєно
почесне звання заслуженого вчителя школи
Української РСР, вона відмінник народної освіти» (тобто
нагороджена значком «Відмінник народної освіти»). Але:
«Молода вчителька закінчує інститут заочно; Вона відмінниця
навчання». «Творчість видатного майстра радянського
живопису, народного художника Української РСР, члена-ко-
респондента Академії мистецтв СРСР Тетяни Нилівни
Яблонської відома далеко за межами нашої республіки»
Розглянемо ще один приклад. Майже в кожній
установі в посада секретаря. Так вона іменується офіційно — за
штатним розписом, у наказах. Але в побутовій,
неофіційній мові здебільшого вживають слово секретарка: «Зайшла
секретарка», «Спитайте у секретарки» і т. д. Проте якщо
слово секретар означає не технічну посаду, а адміністра-
тивну чи виборну,— воно вживається в чолов&ойу роді
навіть тоді, коли її займав жінка:«Бачив секретаря
комсомольської організації (а не секретарку комсомольської
організації) Олену Марчук», «Говорив з ученим
секретарем (а не з ученою секретаркою) інституту Раїсою Фед-
ченко», «Звернувся до секретаря райради (а не до
секретарки райради) Пеїренкової».
Отже, зваживши на застереження, варто широко
вживати такі утвбрення жіночого роду іменників, як авторка,
бібліотекарка, лікарка, директорка, кондукторка, касирка.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Автопортрет
Наступна: Адрес, адреса