Автор, авторка. Того, хто створює якийсь науковий,
літературний, музичний твір, ароект, винахід, називають
автором цього твору, винаходу. «…Яблуні, верби, клуня,
горшки на тину, старий в’яз — всі речі стали незнайомими,
набравши нічного вигляду і почавши жити якимсь
окремим таємничим життям. Так звичайні слова, сполучені
волею автора в урочисті ряди, обертаються часом в поеми,
сповнені нового, хвилюючого змісту» (О. Довженко).
Більшість назв жінок за професією, заняттям,
становищем у суспільстві утворюється додаванням певного
суфікса до того самого кореня, що й відповідні чоловічі назви.
Наприклад: фрезерувальник — фрезерувальниця,
вчитель — вчителька і т. д. Проте є ряд відхилень від цього
положення. Деякі назви професій і звання існують тільки
у формі чоловічого роду: токар, слюсар, адвокат, інженер,
доктор, доцент, монтер. Інші існують тільки у формі
жіночого роду: праля, покоївка. Кравчиха — це і жінка, яка
шиє вбрання, і — друге значення — дружина кравця. Зате
швачка шиє не взуття, як швець, а плаття або білизну;
дружина шевця — не швачка, а шевчиха. Білетерша — не
обов’язково дружина білетера, насамперед це назва особи
жіночої статі, що займає посаду білетера.
Слово рахівник означає особу і жіночої, і чоловічої
статі (рахівниця — не жінка-рахівнпк, а приладдя для
лічби). Порівн.: «Іноді він озирався на спритних друкарок та
рахівників, що так вільно тримали себе на очах в комісії,!
або на не в міру дисциплінованого писаря-діловода»
(І.Ле).
Серед слів іншомовного походження більшість не
утворює спеціальної форми для назви особи жіночої статі:
хірург, режисер, терапевт, декан. Але від деяких слів
чоловічого роду існують і досить поширені утворення
жіночого роду: автор — авторка, дипломант — дипломантка,
дисертант — дисертантка. Проте слід пам’ятати, що
відповідне слово в чоловічому роді має більш загальний
характер, і коли йдеться про офіційну назву звання, посади або
про ознаку чи вимогу, що стосується всіх, хто виконує цю
роль чи роботу, треба вживати відповідне слово в
чоловічому роді. Наприклад: «Учора ми познайомилися з
молодою професоркою Київського медінституту Іриною Шуль- женко». Але: «Як професор (а не «як професорка») і
керівник (а не «керівниця») кафедри вона проводить
величезну наукову роботу».
У рецензії, наприклад, може бути написано: ^Авторка
добре вивчила фактичний матеріал», але «Як автор (а не
«як авторка») книжки вона мала б з більшою
відповідальністю поставитися до вивчення історичних джерел»*
Порівн. ще: «Зінаїда Тулуб починала свій творчий шлях як
поетеса. Говорячи про її вірші, М. Ушаков відзначав
тонкий смак авторки, точність і вагомість слова»
(«Літературна У країнам). «У с. Мотронівці на Чернігівщині в 1828 р
народилася українська письменниця Ганна Барвінок,
авторка оповідань з селянського життя» («Вітчизна»).
У певному контексті вживання слова авторка, а не ав
тор, передбачає обмежений колом жіноцтва масштаб
твердження. Наприклад: «Марія Познанська — одна з попу
лярних авторок віршів для дітей». Це означає, що вона
одна з популярних поетес, які пишуть для дітей. Коли б
хотіли підкреслити, що вона одна з найпопулярніших
серед усіх авторів (і чоловіків, і жінок), що пишуть вірші
для дітей, слід було б вжити слово автор, а не авторка.
Між іншим, усе це стосується не тільки слів,
запозичених з інших мов, а й питомих українських. Порівн.: «Моя
знайома — викладачка технікуму». «Моя знайома працю»
лише кілька років, але вже набула досвіду викладача»
(а не «викладачки»). «Моя знайома — одна з найкращих
викладачок (або викладачів — залежно від думки, яку
хочуть висловити) технікуму».
Порівн. також: «Цього року Марії Іванівні присвоєно
почесне звання заслуженого вчителя школи
Української РСР, вона відмінник народної освіти» (тобто
нагороджена значком «Відмінник народної освіти»). Але:
«Молода вчителька закінчує інститут заочно; Вона відмінниця
навчання». «Творчість видатного майстра радянського
живопису, народного художника Української РСР, члена-ко-
респондента Академії мистецтв СРСР Тетяни Нилівни
Яблонської відома далеко за межами нашої республіки»
Розглянемо ще один приклад. Майже в кожній
установі в посада секретаря. Так вона іменується офіційно — за
штатним розписом, у наказах. Але в побутовій,
неофіційній мові здебільшого вживають слово секретарка: «Зайшла
секретарка», «Спитайте у секретарки» і т. д. Проте якщо
слово секретар означає не технічну посаду, а адміністра-
тивну чи виборну,— воно вживається в чолов&ойу роді
навіть тоді, коли її займав жінка:«Бачив секретаря
комсомольської організації (а не секретарку комсомольської
організації) Олену Марчук», «Говорив з ученим
секретарем (а не з ученою секретаркою) інституту Раїсою Фед-
ченко», «Звернувся до секретаря райради (а не до
секретарки райради) Пеїренкової».
Отже, зваживши на застереження, варто широко
вживати такі утвбрення жіночого роду іменників, як авторка,
бібліотекарка, лікарка, директорка, кондукторка, касирка.