Боліти. У сучасній літературній мові це дієслово в
значенні «мати якусь хворобу» майже зовсім витіснене
дієсловами хворіти, нездужати, рідше — слабувати. Наведений
У «Словарі української мови» Б. Грінченка (т. 1, стор. 84)
приклад уживання слова боліти в значенні «хворіти» тепер
сприймається, як застарілий: «Хорітимеш, болітимеш,
смерті бажатимеш». Порівн. ще у Мирного: «—А ви,
паничу, ще довго будете боліти? — спитав він Петруся, що
підвівся і сидів на постелі»; у Марка Вовчка: «Перед
смертю говорила: — Може, коли побачиш Катрю мою,
може, буде нездужати, боліти,— послужи їй, серце, не по-
шнь».
Дієслово боліти в літературній мові найчастіше
вживається для передачі відчуття фізичного болю в якійсь
частині тіла. «У мене болять вуха» (О. Гончар). «Що з
тобою, моя доненько, сталося? Чи в тебе що болить? — питає
мати» (Г. Квітка-Основ’яяенко).
У переносному значенні слово боліти вживається для
передачі вболівання, хвилювання за когось, щось.
Семантично воно відповідає словосполученню «є (було, буде)
боляче». «Він знав: про що б не почав мову, все їй
болітиме, бо все так чи інакше буде стосуватися Юрія…» (О.
Гончар).
На початку століття це дієслово керувало трьома
відмінками: родовим, давальним і знахідним. Ось кілька
прикладів з М. Коцюбинського: «…В конторі хаос, од якого
голова болить у мене»; «…їсти так хочу… Так мені живіт
болить»; «Великий рак вчепився йому в палець… А Тара-
сик аж скаче, так його болить»; «Однак серце мене не
болить і почуваю себе добре»; у Ст. Руданського: «Болить
мене головонька».
В останні десятиріччя усталилися конструкції, де це
слово в першому значенні (відчуття фізичного болю)
відповідає на питання у кого? —«У мене болить голова».
Ця зміна у слововживанні відбита в
«Українсько-російському словнику» (т. І, стор. 79): «у мене (реже мені,
редк. мене)». Порівн. у «Словарі української мови»
Б. Грінченка (т. 1, стор. 84) приклади з «Люборацьких»
А. Свидницького: «Щось мене ноги болять»; «Татка очі
болять».
У сучасній мові, крім форми з родовим відмінком («Що
в тебе болить?»), можлива й форма з давальним («Що
тобі болить?»). «Знати, боліло йому, бо руку до грудей
тиснув, і обличчя з болем» (А. Головко). «Я квітку не можу
зірвати, бо їй, як людині, болить» (В. Сосюра). «Йому
болить бік від контузії» (Ю. Яновський).
У переносному значенні слово боліти в сучасній мові
найчастіше вживається у формі «болить+особовий
займенник (або іменник) у давальному відмінку» — йому
болить, мені болить, матері болить. «Мабуть, думаєте, що
мені це не болить?» (О. Гончар).
Боліють (вболівають) за кого? («В кожній бригаді
знають, що Зоя «боліє» за них, що вона радіє їхнім успі-
хам» — О. Гончар), з а що? («Він безумовно своя
людина, що боліє за роботу заводу» — В. Собко). Коли
вболівання або хвилювання дуже глибоке, аж до скорботи
(здебільшого за втраченим або минулим), вживається форма
боліти (вболівати) за ким, за чим? («Дівчина боліє
(вболіває) за загиблим нареченим», «Пенсіонер боліє
(вболіває) за колишньою роботою»).
боліють (вболівають) також серцем, душею. З
останніми лексемами дієслово боліти вживається (як і при
позначенні фізичного болю) ще й з іменником, субстантивова-
ним словом чи займенником у родовому відмінку з
прийменником у; переносність змісту встановлюється з
контексту: «Як хороше, як весело на білім світі жить… Чого ж
у мене серденько і мліє, і болить?» (Л. Глібов). «Боліло
в неї серце дивитись, як її Романко ходить до школи, чути,
як він гордує рідною мовою, відбивається від хліборобства»
(М. Коцюбинський). «А про що я буду говорити? Душа
в мене болить» (А. Хижняк). Відповідна переносність
значення може сприйматись і тоді, коли в реченні з словами
серце, душа, голова слово боліти виступає з додатком у
давальному відмінку: «Не про теє мені голова болить»
(В. Земляк).
Отже, коли йдеться про біль фізичний, треба говорити
у мене болить (менш вживаною є форма болить);
коли йдеться про біль у переносному значенні, слід говорити
мені болить за (я вболіваю за). В останньому значенні
дореволюційні письменники-класики вживали й форму мене
(його) болить (див, «Українсько-російський словник», т. І,
стор. 79). Порівн. ще в М. Коцюбинського: «Але та зневага
до найкращого її почуття боліла Рейсу»; у Лесі Українки:
«Руфін… Мене болить, що Римом зватись може така
потвора…» В сучасній мові ця конструкція трапляється рідко
і звучить як архаїчна.