Відноситися. У математиці виражає зв’язок між
членами пропорції. Наприклад: «А так відноситься до 5, як
С відноситься до 2)». Слово відноситися вживається також
У логіці, філософії, взагалі в книжних стилях мови.
Коли мають на увазі спілкування, поводження з кимсь,
вияв думки про когось або щось, треба вживати слово
ставитися, а не відноситися. «На господі в себе Чайчен-
ко такий самий небалакливий, як і в людях, мати ж
його дуже ласкава і привітно до всіх ставилась» (Марко
27
Вовчок), «Я бачив, що вони сумлінно ставляться до праці,
а це на фронті так само необхідно, як і десь на заводі»
(О. Гончар). «До виступу свого він ставився якнайуваж-
ніше» (А. Головко).
На випадки вживання дієслова відноситися в значенні
«ставитися» натрапляємо не тільки в усній мові, а й у
творах деяких письменників. Вважати це за стилістичну
норму сучасної української літературної мови нема підстави.
Якщо йдеться про належність до певного кола, групи,
категорії людей, до якогось класифікаційного розряду,
періоду, часу і т. ін., треба вживати дієслово належить
(залежно від контексту г— припадає). «Ця дівчина
належить до людей, у яких слово не розходиться з ділом».
«Тигр належить до родини котячих». «Нещодавно
знайдена пам’ятка належить до XVIII ст.». «Розквіт діяльності
відомого українського художника М. К. Пимоненка
припадає на кінець XIX — початок XX ст.».
Стосунок, відношення до когось або чогось можуть
передаватися словом стосуватися: «Це розпорядження
стосується всіх» (не «відноситься до всіх»). У вживанні з
заперечною часткою не слід розрізняти нюанси: коли хочуть
сказати, що якесь явище, факт, подія до когось не мають
відношення, їхня дія на когось не поширюється, вживають
форму не стосується. Наприклад: «Наказ директора не сто-
сується тих працівників, які вже використали профвід-
пустку». «Ти мій, мій, це все тебе не стосується, нікому
тебе не віддам» (О. Гончар). Коли йдеться про байдужість
особи до якоїсь обставини чи дії іншої особи, інколи — про
демонстративну незацікавленість, вживають форму не
обходить. Наприклад: «Мене ся справа не обходить зовсім…»
(І. Франко). «Левіт. Та що мені до арфи? Мене пісні й
пророцтва не обходять. Аби закон, пророків непотрібно»
(Леся Українка).