Як краще перекласти російське словосполучення получить образование – одержать, отримать, дістати чи здобути освіту? Всі ці слова – синоніми, і хоча в літературній мові точно встановлених і всеохоплюючих критеріїв уживання кожного з них не існує, проте узвичаєно, наприклад, що газети одержують, по заслузі дістають, перемогу здобувають. Порушення цих словосполучень сприймається в сучасній мові як відхилення від стилістичної норми. Наприклад, виразно відчувається невідповідність контекстові дієслова одержувати в реченні «Створений Петром І молодий російський військовий флот одержує 27 липня 1714 р. в бою під Гангутом блискучу перемогу над шведським флотом».

Одержувати здебільшого вживають тоді, коли йдеться про конкретний фізичний, матеріальний об’єкт: одержувати книжки в бібліотеці, одержувати стипендію. Абсолютним синонімом слова одержувати є отримувати, але частотність вживання його в мовній практиці в наш час значно менша. Часто дієслово одержувати вживають, коли мова йде про дію систематичну одержувати зарплату, одержувати газету. Одержувати вживають і тоді, коли говорять про наслідок фізичних або хімічних процесів. Наприклад: «У промисловості аміак одержують синтезом з азоту і водню при т-рі 300–500 °С і тиску 15 – 100 МПа і наявності каталізаторів…» (Українська Радянська Енциклопедія.)

Дістати переносно вживається в двох значеннях:

1) придбати, переборюючи певні труднощі; роздобути – предмет, щось конкретне («Мені пощастило дістати рідкісну книжку»);

2) одержати («Альпіністи дістали наказ вирушати в похід»).

Найчастіше дістати в другому значенні вживається з іменниками, що виражають абстрактне поняття. Наприклад: «Феодосійська галерея стала своєрідною школою мариністичного живопису. Тут понад тридцять років працює художня студія, де дістають підготовку сотні молодих художників». (О. Довженко.) Але дістати в цьому значенні може вживатись і з конкретними іменниками паралельно з одержувати: «Наш колгосп дістав (одержав) чудові нові машини».

Уважність під час вибору того або іншого слова забепечує точність висловлення думки. Розглянемо таке речення: «Мій товариш дістав запрошення на міський Шевченківський вечір». Що саме означає тут слово дістав? Чи він з великими труднощами, але роздобув-таки квитка на цікавий вечір; чи його усно запросили взяти участь у вечорі; чи він одержав квиток-запрошення? Щоб уточнити нюанси, внести ясність, у першому випадку варто вжити дієслова дістати чи роздобути (запрошення); в другому (запрошення) – одержати. Ще приклад: «Вчора я дістав гроші і збираюся придбати телевізор. Без додаткових пояснень і тут значення слова дістав не зовсім зрозуміле: одержав гроші за роботу чи в когось позичив? У такому разі для першого варіанта краще вжити слово одержав, для другого – дістав. «Одержати нагороду (орден, медаль – іменник з конкретним значенням)» і «дістати нагороду (моральне задоволення, успіх, визнання і т. ін.– іменник з абстрактним значенням)».

Здобувати вживається здебільшого з іменниками абстрактного значення і має виразне семантико-стилістичне забарвлення – відтінок одержання чогось з певною затратою сили, енергії, зусиль: здобувати освіту, здобувати звання майстра спорту. Слово здобувати може мати відтінок «одержати внаслідок завоювання». «Так він думав, не розуміючи, що найвищу нагороду одержував там, на полі бою, заглиблюючись у думи серця, пишаючись довір’ям Батьківщини, виконуючи найвищу місію свого життя – здобуваючи перемогу». (Ю. Яновський.) «У результаті численних експериментів вчені здобувають багато фактичного матеріалу».(З журналу.)

О, не один нащадок Прометея
Блискучу іскру з неба здобував,
І безліч рук до неї простягалось,
Мов до зорі, що вказує дорогу. (Леся Українка.)

У значенні «виробляти» слово здобувати може сполучатися з іменниками і абстрактного, і конкретного значення: «Хто здобуває для людей тепло й світлої Ми, шахтарі…» (О. Донченко.) «Він [Мишуня] же читає газети й цікавиться механізмами, які здобувають вугілля». (Ю. Яновський.)

Отже, з усього сказаного випливає, що російське словосполучення получить образование можна передати українськими одержати освіту, дістати освіту, здобути освіту. В літературній мові частіше вживають останнє – здобути освіту.

* * *

Російське относиться у значенні «переміщуватися» передається словом відноситися.

Пісня-казка стара, лісова
Повернулась в поліські гаї,
В ті, де Леся почула її…
І відносилось в крони дубові
Слово Мавчине, повне любові. (П. Воронько.)

«Відлунки вмирають десь в ущелинах, пил відноситься вітром у море і лишається там, на майбутній новій дорозі натруджений скрегіт екскаваторів, бурмотіння далеких бульдозерів». (О. Сизоненко.)

Значення «перебувати в певній відповідності, співвідношенні з чимось» також передається словом відноситися. Зокрема в математиці воно виражає зв’язок між членами пропорції. Наприклад: А так відноситься до B, як C до D».

Коли мають на увазі спілкування, поводження з кимсь, вияв думки про когось або щось, треба вживати слово ставитися. «На господі в себе Чайченко такий самий небалакливий, як і в людях, мати ж його дуже ласкава і привітно до всіх ставилась». (Марко Вовчок.) «Я бачив, що вони сумлінно ставляться до праці, а це на фронті так само необхідно, як і десь на заводі». (О. Гончар.) «До виступу свого він ставився якнайуважніше». (А. Головко.)

Стосунок, відношення до когось або чогось можуть передаватися словом стосуватися: «Це розпорядження стосується всіх» (не «відноситься до всіх»). У вживанні з заперечною часткою не слід розрізняти нюанси: якщо хочуть сказати, що якесь явище, факт, подія на когось не поширюються, вживають форму не стосується. Наприклад: «Наказ директора не стосується тих працівників, які вже використали профвідпустку». «Ти мій, мій, це все тебе не стосується, нікому тебе не віддам». (О. Гончар.) Тут, з погляду сучасної літературної мови, не варто вживати слово відноситись. Наприклад, у реченні «Це до діла не відноситься, – спокійно одвів від себе удар Дорош» правильніше було б сказати: «Це до діла не має стосунку».Коли йдеться про байдужість особи до якоїсь обставини чи дії іншої особи, інколи – про демонстративну незацікавленість, вживають форму не обходить. Наприклад: «Мене ся справа не обходить зовсім…» (І. Франко.) «Левіт: Та що мені до арфи? Мене пісні й пророцтва не обходять. Аби закон, пророків непотрібно». (Леся Українка.)

Якщо йдеться про належність до певного кола, групи, категорії людей, до якогось класифікаційного розряду, періоду, часу і т. ін., треба вживати дієслово належить (залежно від контексту – припадає). «Ця дівчина належить до людей, у яких слово не розходиться з ділом». «Тигр належить до родини котячих». «Нещодавно знайдена пам’ятка належить до XVIII ст.». «Розквіт діяльності відомого українського художника М. К. Пимоненка припадає на кінець XIX– початок XX ст.».

Отже, относиться к кому-то в значенні «стосуватися» слід перекладати останнім словом. Наприклад, «Эта реплика относилась к нему» (тобто стосувалася його, була на його карб) – «Ця репліка стосувалася його», а не «відносилася до нього». Тому і в реченнях: «А вчора, проходячи по вулиці, виразно почув позад себе лайку, що напевне відносилась до нього» та «Пройшовши мимо Тимка, дівчина зупинилася і стала розмовляти із своєю подругою і, мабуть, сказала їй щось дошкульне й смішне, і це сказане, безсумнівно, відносилося до Тимка, бо та глянула на парубка і зареготала на все горло» правильніше було б з огляду на сучасну норму вжити слово стосуватися.

Та найчастіша помилка з цим словом полягає в тому, що мовці вживають відноситися в значенні «ставитися» («Він добре відноситься до свого товариша», треба: «Він добре ставиться до свого товариша»; «Сумлінно відноситься до своїх обов’язків», треба: «Сумлінно ставиться до своїх обов’язків»).

* * *

Чи тим самим словом слід передавати російське терпеть у словосполученнях терпеть боль і терпеть поражение? Ні, терпеть (боль) перекладається спільнокореневим з російським словом – терпіти (біль), а терпеть (поражение) – зазнавати (поразки). Поширена стилістична помилка полягає в тому, що в розмовній мові дехто в обох випадках вживає слово терпіти.

Терпіти в значенні «стійко, без нарікань зносити фізичні або моральні страждання», «витримувати» вживається і в усному, і в писемному мовленні.

Отак-то я тепер терплю
Та смерть із степу виглядаю.
А за що, їй богу, не знаю! (Т. Шевченко.)

«Боліла рана страшенно, але хворий терпів мовчки, нікому не скаржився».

Зі словами поразка, крах, лихо, горе в розумінні російського терпеть здебільшого вживається слово зазнавати – у значенні «пізнавати на власному досвіді, переживати щось, стикатися з чимось» (зазнавати поразки, краху, лиха, горя). « – Дочко моя, сядь у вишневому садочку та вишивай рушники. Нехай я одна зазнаю горя. Коли б хоч ти була щасливіша од мене». (І. Нечуй-Левицький.) «Всі ці дні, що він [капітан] уже вдома, мати тільки ним і живе, ласка її невичерпна, але іноді йому здається, що й рідній матері він був дорожчий отой – морський, буряний, той, що долав урагани, зазнавав небезпек, викликав тривогу за себе, а не цей безкрилий, тихий, домашній…» (О. Гончар.)

Слово зазнавати може сполучатися також з іменниками позитивного плану в значенні російського ощущать (ощущать радость), познавать (познавать счастье), претерпевать (претерпевать изменения). «Серце зраділо й заграло. Вже давно Єремія не зазнавав такої радості, такого спокою, який тепер злинув на його несподівано, неначе з рожевого неба, з цвіту троянд та з подиху весни». (І. Нечуй-Левицький.) «Але ж веде [мотоцикла] – такого водія пошукати! Вперше зазнає Тоня такої швидкості, такої бурхливої їзди з перешкодами…» (О. Гончар.) «Переходячи з уст в уста, із доби в добу, твори ці зазнавали різних трансформацій». (М. Рильський.)

Крім зазнавати, з абстрактними іменниками синонімічного ряду лихо, горе, нещастя, біда може виступати дієслово спіткати, наприклад: «Жінка зазнала горя» – «Жінку спіткало горе».«Далі уже і робота хатня, легше б було, та мене лихо спіткало». (Панас Мирний.) Це значення відповідає російському постигать (постигло несчастье.)

У слів терпіти і зазнавати є й граматичні відмінності. Перше з них може вживатися з додатком (він має стояти в знахідному відмінку – терпіти біль) або без нього; друге – тільки з додатком у родовому відмінку (зазнавати – чого?).

* * *

У реченнях «Учасники забастовки требовали от владельцев шахты повышения зарплаты» і «Лодка требовала капитального ремонта» українською мовою слово требовать перекладається дієсловами вимагати і потребувати.

Слово вимагати означає «в категоричній формі ставити перед кимось якусь вимогу», «добиватися чогось». «Ми категорично вимагаємо звільнити з-під арешту Кузнецова». (А. Головко.) Вимагати можна вживати в переносному розумінні, персоніфікуючи речі, явища, поняття. «Лишилось тільки ще спакуватись… Се було одно з тих незчисленних «треба», які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те «треба» мале, чи велике – вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує». (М. Коцюбинський.) «Туга по Тесленкові перекипіла в серці у гнів, що владно вимагав дії». (А. Головко.) Вимагати в цьому значенні може керувати інфінітивом, віддієслівним іменником (вимагаємо – чого? – звільнити, звільнення) або вживається із сполучником щоб і дієсловом в особовій чи безособовій формі (щоб звільнив, щоб звільнили, щоб звільнено було).

Крім того, вимагати означає ще «зумовлювати щось», «бажати, очікувати якихось дій від когось або чогось, вияву якихось якостей» (вимагати – чого? або чого від кого?, чого?). «Створення матеріально-технічної бази соціалізму вимагає постійного вдосконалення господарського керівництва і планування». (З газети.) «Успішне виконання грандіозних накреслень щодо дальшого розвитку народного господарства вимагає вмілого, найбільш раціонального використання природних багатств». (З журналу.) «Хлопець умів добре мастити букси й висів над колесом вагона, коли того вимагав обов’язок, але тут, в оцій урочистій, незвичайній обстановці, він розгубився». (О. Донченко.)

Слово вимагати інколи неправильно вживають замість потребувати.

Часом, коли контекст вимагає дієслова в доконаному виді, безпідставно вживають слово потребувати (з наголосом на е), якого в українській мові не існує. В такому разі має виступати слово зажадати (пор.: «Випускник інституту вимагав іншого призначення на роботу» – недок. вид; «Випускник інституту зажадав іншого призначення на роботу» – док. вид).

Слово потребувати означає «мати в чомусь потребу». Російське требовать у цьому значенні має відтінок «нуждаться» (в чем-то). «Взимку лісові мешканці особливо потребують людської допомоги». «Немає сфери діяльності, яка б не потребувала ділових людей і яку б вони не оновлювали, не поліпшували, не піднімали на вищий рівень». (З газети.) «Стоїмо на тому рубежі, коли планета, цей чудовий корабель людства, потребує захисту… І для цього хочу жити. Скільки житиму, кожне діло моє, кожен крок буде проти бомби». (О. Гончар.) «Не завмирало слово Шевченкове, міцне коріння пустило воно в серцях і свідомості народів… Сміливо воно переходило державні кордони, переходило без віз, бо правда народна їх не потребує». (П. Федченко.) «Вона ж, Світлана Кирилівна, затримається у сестри… на невизначений час. Бо стан здоров’я сестри потребує постійного, повсякчасного догляду». (В. Козаченко.) «Класове панування буржуазії завжди потребувала містифікації: релігійної, філософської, економічної і т. ін.». (З журналу.) «Комісар потребував переливання крові, і цю кров охоче дав йому Андрій Смолка». (А. Шиян.)

Отже, речення «Участники забастовки требовали от владельцев шахты повышения зарплаты» українською мовою звучить так: «Учасники страйку вимагали від власників шахти підвищення зарплати», а «Лодка требовала капитального ремонта» – «Човен потребував капітального ремонту»; «Участники забастовки потребовали от владельцев шахты повышения зарплаты» – «Учасники страйку зажадали від власників шахти…»

* * *

Російське речення «Мне довелось когда-то бывать в этих местах» має одне конкретне, цілком виразне значення. Якщо його перекласти українською мовою зі словом довелося, може виникнути неточність, бо воно в нашій мові має кілька значень. Одне з них указує на те, що дія, виражена пов’язаним з довелося дієсловом сталася не з бажання того, хто її реалізує, а зумовлена якимись обставинами (наказом, побажанням іншої особи, примусом; ситуацією, яка спричинилася до цього). «Ми їхали через Трансільванію. Гримлячи в тунелях, наш ешелон пролітав ті самі міжгір’я, де торік були наші вогневі. Два дні мчали понад самим Мурешем, понад тим бурхливим Мурешем, який нам – пам’ятаєш? – довелося форсувати вбрід жовтневої вітряної ночі». «Весело в машині, смішне згадалось, що могло бути й дуже сумним: як учора сапери знешкоджували в цих пісках міни та снаряди. Настягували їх цілу купу, заклали вибухівку, підпалили шнур і швидше до машини. Др-р! дрр! а вона не заводиться!.. Ось тоді довелося рекорд із бігу ставити: таку швидкість розвинули, пустившись» у лозняки, що олень міг би позаздрити». «В’ючні сідла на конях були системи Брянського. Коли в горах довелося кинути значну частину обозів і перейти тільки на в’юки, Брянський запропонував ці прості сідла замість стандартних армійських в’юків, важких і громіздких». (З творів О. Гончара.) «Вимога про здачу фільму [«Іван»] обов’язково до жовтня була майже нездійсненною… І все-таки фільм я встиг здати, хоч для цього й довелося в останній час просидіти, не відходячи від монтажного стола, без сну, вісімдесят п’ять годин підряд». (О. Довженко,) «Дедалі частіше доводилося транспорту зупинятися на цілий день, щоб Дати перепочинок знесиленим коням та людям. І на кожній з зупинок Шевченко малював». (З. Тулуб.) «З самісінької ночі влігся цей туман, густий, наче вата, й коли вранці ми йшли до інституту, то так і хотілось простягнути вперед руки, щоб розгорнути її. Цією ватою доводилось дихати, вона важко забивала легені». (Є. Гуцало.)

Крім того, довелося вживають у значенні «мав нагоду», «траплялося» або «пощастило», «мав честь» або «випало», «припало».– «Аж де довелося зустрітись, – з хвилюванням промовив Фрунзе.– Не близька дорога від івановських підвалів до твердинь Перекопу.

– Від перших барикад до штурму останньої цитаделі контрреволюції». «Все вищими стають далекі тополі на обрії. Данькові раніш не доводилось бути в Хорлах, і зараз, коли він вперше побачив перед собою гуртик самотніх задумливих тополь ген-ген, на межі землі і неба, – схвилювався так, наче зустрів зненацька в незнайомім краю когось знайомого з дитинства, когось до болю рідного – матір або сестер». (З творів О. Гончара.) «Може, кому з вас доводилося партизанити або хто в Червоній гвардії був, чи взагалі хто брав у свої руки владу на місцях, той, без сумніву, знає, які були того часу настрої. Ми думали, що саме в нас крутиться центр революції, що на нас дивиться цілий світ і чекає від нас такого, що його й у казках не чувано, всесвітнього геройства, революційного завзяття». (Ю. Яновський.) «І мені, малому, не раз довелось (траплялось.– Є. Ч.) за титаря плакать. І ніхто не бачив, що мала дитина у куточку плаче». (Т. Шевченко.) «Ласточкін не був моряком, і плавати за своє життя йому доводилось лише на катерах». (Ю. Смолич.)

З наведених речень зрозуміло, яке саме значення вкладається в слово довелося. Але бувають випадки, що з контексту не можна цього встановити. Наприклад: « – Ви знали лікарку Дорошенко? – Так, мені не раз довелося бувати в неї на прийомі». Що хотів висловити цим реченням співбесідник, відповідаючи на запитання, в якому значенні вжив слово довелося (чи то надзвичайно серйозна хвороба спричинилася до того, що він мусив у свій час звернутися до цієї лікарки; чи він хоче сказати, що йому траплялося (він мав нагоду) бувати в неї на прийомі; чи він вважає за щастя дістати консультацію такого фахівця)? В таких випадках довелося краще замінити одним із синонімів, що відповідають контекстові (мав пагоду, траплялося, пощастило, мав честь, випало, припало). Наприклад: «Колосовському випало зайти до кабінету одним з останніх». (О. Гончар.)

Щоб уникнути двозначності, замість мені довелося можна вжити словосполучення: мав нагоду, мусив, мені випало та ін. (залежно від ситуації).

* * *

Чи варто однаково перекладати слово присвоить у словосполученнях присвоить деньги і присвоить звание? Значення російського присвоить по-українському можна передати двома словами – присвоїти і привласнити.

У значенні «самовільно робити своїм, своєю власністю» звичайно вживають слово привласнювати. «Цілком очевидно, що при соціалізмі немає і не може бути класів і груп людей, які привласнюють собі працю інших класів або верств». (З журналу.)

Хоч інтелект у нього недолугий,
Та завше тип оцей виходить із води сухий.
Уміє спритно він привласнювать чужі заслуги,
А іншому приписувать свої гріхи. (С. Воскрекасенко.)

«І Мар’ян, минувши перші рядки, знову прочитав: «Ніхто із людей не створював землі, ніхто із людей і не повинен привласнювати землю» (М. Стельмах.); «видавати за своє» – «Совість його була неспокійна, він почував себе людиною, яка привласнює те, що їй не належить». (О. Гончар.)

В усному мовленні і в мові -художньої літератури паралельно зі словом привласнювати вживають і присвоювати «…Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі, громадський ліс і полонину»; «Ти хотів би собі присвоїти чужі папери?» (І. Франко.) «…– Подумайте! Я людина чесна, я не хочу присвоювати чужого добра». (Г. Тютюнник.)

У сучасній літературній мові слово присвоювати найчастіше вживається у значенні «надавати комусь службового або почесного звання». «Президія Верховної Ради СРСР: и) наго-

роджує орденами и медалями СРСР і присвоює почесні звання СРСР». (Конституція (Основний Закон) СРСР.) «Весною Василеві присвоїли звання старшого лейтенанта доручили командувати ротою». (В. Логвиненко.)

Присвоювати означає також «самовільно брати на себе якісь права, видавати чужі думки, ідеї за свої».

Спусти їм – то таке закоють,
І власть твою собі присвоють,
І всім дадуть нам киселя… (І. Котляревський.)

«Ого! Може, й тут присвоюєте ви собі право сягати активно в моє життя? – спитала вона, приступаючи до мене ближче» (О. Кобилянська.); «прибирати назву, найменування, ім’я» – «Щоб одурити трудящі маси, кадети присвоїли собі фальшиву назву: «Партія народної свободи». (З газети.)

Хоча, як ми бачили, в усному мовленні і в мові художньої літератури нерідко паралельно зі словом привласнювати в значенні «робити щось чуже своєю власністю» вживають слово присвоювати, і словники підтримують таке використання цієї лексеми, все-таки, коли йдеться про конкретні речі, предмети, краще з двох варіантів вибрати привласнювати

Отже, в сучасній літературній мові присвоювати слід вживати, коли мова йде про те, що хтось надає комусь почесне або службове звання; хтось самовільно бере собі якесь звання, прибирає назву і т. д., а також часом для опису ситуації, коли хтось самовільно бере собі якісь права, видає чужі думки, ідеї, плани за свої (тут присвоювати сполучається із словом, що виражає абстрактне поняття). Привласнювати можна сполучати із словами, що означають і конкретні, і абстрактні поняття. Воно більш поширене, ніж слово присвоювати в останньому значенні.

Таким чином, словосполучення присвоить деньги українською мовою краще передати словами привласнити гроші, а присвоить звание – присвоїти звання.

* * *

У російській мові слово исключительно має два основних значення: «наздвичайно» і «тільки, лише». В українській мові перше з них виражається словом винятково. «Винятково глибокі і важливі міркування Ф. Енгельса про реалізм містяться також в його листі до німецької письменниці М Каутської (1885 р.)». (З журналу.) «Марко Черемшина виявив себе в розробці селянської теми як письменник винятково оригінальний». (З журналу.) «Винятково велике значення для технічного прогресу і підвищення матеріального добробуту народу мають успіхи сучасного органічного синтезу». (З журналу.) «Винятково великого значення письменник [Мамін-Сибіряк] надавав мові». (З газети.)

Исключительно в значенні «тільки» по-українському передається словом виключно. «Переключаючись на роботу в кіно, я думав присвятити себе виключно жанру комічних і комедійних фільмів». (О. Довженко.) «Скільки б шляхта не говорила про демократизм, про братство і рівність, про «злоту вольність» і незалежність – всі ці чудові принципи вона пристосувала виключно для себе». (З. Тулуб.)

Дні вічності, немов солдати,
ідуть завжди і виключно вперед. (Л. Первомайський.)

Поширена помилка полягає в тому, що замість винятково нерідко вживають виключно. «Невимірний, але виключні важливий також теоретичний і соціальний ефект науки, особливо в нашому соціалістичному суспільстві». (З журналу.)

Отже, ключ для правильного вибору між цими двома відповідниками російського слова исключительно такий; якщо можна за змістом замінити словами дуже, надзвичайно, особливо, не так, як усі, – треба вжити прислівник винятково; коли зміст дає змогу замінити словами тільки, лише, – прислівник виключно.