У Стародавньому Римі дуже любили видовища. „Panem et circenses!” – «Хліба і видовищ!» – вимагали римляни від своїх правителів (буквально: «Хліба й циркових (видовищ)!»).

Величезний Колізей, що був споруджений у Римі в І столітті нашої ери, вміщував 700 тисяч глядачів.

Місце в центрі цирку мало форму кола, що латинською мовою звучить як circus (circulus). Зі словом circus пов’язаний і креслярський циркуль, і круговий обіг, круговий рух – циркуляція. У цирках влаштовували бої гладіаторів – рабів, військовополонених, яких примушували на очах у багатьох тисяч глядачів вступати у двобій між собою або із звірами. Майданчик, на якому відбувалися бої гладіаторів, посипали піском, щоб він вбирав кров, пролиту в поєдинку. А пісок по-латині зветься арена. І досі майданчик, на якому відбувається циркова вистава, має цю назву. Арена вживається і в переносному значенні – «місце воєнних дій» чи взагалі «поле діяльності».

А гладіатори так називалися тому, що були озброєні мечем – латинською мовою gladius. Із цим словом пов’язана і назва квітів: гладіолус – зменшена форма від gladius. Справді, листя рослини нагадує короткий меч.

Крім арени, в сучасній мові є слово, що означає в цирку те саме, – французьке з походження манеж, та взаємозамінні вони тільки в значенні циркового майданчика.

На манежі перед початком вистави і в перервах між її номерами виступає клоун. Це обов’язковий комічний персонаж циркової вистави. Без нього й цирк не цирк. Він удає із себе наївного недотепу, дурника, і словами, діями, незвичайним убранням, і кумедним гримом викликає сміх у публіки. Ми звикли до останнього слова і не замислюємося над його походженням. Тим часом і воно народилося в Стародавньому Римі: publicus – це всенародний, громадський.

Уже сам вигляд клоуна настроює на веселощі. Він кидає дотепні репліки або виконує репризи – короткі жартівливі номери – сценки, тексти яких створені письменниками-гумористами. Та найбільше, мабуть, особливо маленькі глядачі, сміються з буфонади – спеціального комедійного прийому акторської гри. Італійською мовою буфонада – жарт, блазенство. І клоун, граючи роль неповороткого дурника (адже клоун англійською мовою буквально означає «бовдур», «блазень»), насправді часто включає до програми свого виступу елементи акробатики, жонглерства, еквілібристики, для виконання яких потрібна неабияка майстерність.

Та ось лунає бадьора маршова музика, і на арені вже акробати. Дивлячись на їхні карколомні вправи, переконуєшся, як далеко вперед пішло циркове мистецтво з часу свого виникнення: адже акробат – переклад давньогрецького «ходжу навшпиньках», тільки й усього.

Не встигаєш доаплодувати прудким акробатам, а на сцені вже новий жартівник – від латинського слова саме з таким значенням утворилося французьке жонглер,запозичене й іншими мовами. І в повітрі по черзі стрибають тарілки, обручі, м’ячі й ще багато різних предметів, які слухняно підкоряються волі актора.

Музика звучить ніжно, наче побоюючись, що гучна, різка нота порушить рівновагу, яку тримає тендітна дівчина, танцюючи на канаті. Рівновага і ще раз рівновага – в цьому сенс еквілібристики. Саме рівновагу означає це слово в латинській мові.

Оголошується оригінальний жанр, і на арені стрункий чоловік у білій чалмі починає свої фокуси: на ваших очах рве на клаптики газету, але потім виявляється, що вона ціла; покриває долоню хусткою, а під нею опиняється голуб або півень. Або перепилює навпіл ящик, у якому була його асистентка, проте через хвилину вона жива-здорова – і знову на манежі. Ілюзіонізм використовує спеціальні технічні засоби, щоб створити видимість «чуда», а в корені цього слова – латинське «обман».

І всі ці веселі, яскраві й незабутні вистави відбуваються часом не тільки в цирку-будинку, а й у цирку-ковпаку. Яким чином? Звичайно, це жарт, правильно треба сказати: в цирку шапіто – пересувному цирку, що дає вистави у розбірному величезному наметі з брезентовою покрівлею. А по-французьки шапіто – «ковпак», «дах». Тому таку назву й має літній цирк – шапіто.