Чак Є. Д. Барви нашого слова

«ЗАСВИСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ…»

Після зимових канікул у класі писали твір. Павло вирішив розповісти про відвідання театру. Йому сподобалася опера Миколи Віталійовича Лисенка «Тарас Бульба», особливо хор «Засвистали козаченьки», створений на основі пісні, автором якої вважають Марусю Чурай. Цю мелодію він пізнав ще в увертюрі до опери, а вже потім чудово звучав і сам хор.

Коли вчителька перевірила твір, їй спало на думку одне із занять мовно-літературного гуртка присвятити розглядові згаданої Павлом пісні.

Одного разу вона попросила членів гуртка залишитися на кілька хвилин після уроків. Перед тим як поставити платівку, попередила:

– Вслухайтеся добре в перші слова пісні.

І полилася з дитинства знайома мелодія, а потім:

Засвитали козаченьки
В похід з полуночі.
Заплакала Марусенька
Свої карі очі.

– Чого це раптом таку платівку поставила вчителька? – не могли зрозуміти.

А хор дружно веде далі:

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися…

По закінченні пісні вчителька спитала:

– То які там перші слова?

Думки поділилися: одні вважали, що «Засвистали козаченьки», іншим почулося «Засвіт встали».

– У тім-то й річ, – сказала вчителька.– У перших записах цієї пісні – «Засвистали…», а потім декому здалося, що «Засвіт встали». Років двадцять тому виникла ціла дискусія між двома науковцями – фольклористом і музикознавцем. Цікаво й нам розглянути їхні аргументи. Тому групі, яка обстоює перший варіант, я дам статтю фольклориста, а прихильникам протилежного погляду – книжку музикознавця. На занятті гуртка ви розповісте про їхні докази і продумаєте свої.

Двом дівчаткам було доручено зайти в Театральну бібліотеку і там подивитися, якими словами починається партія хору в клавірі опери «Тарас Бульба». Кілька чоловік мали прочитати історичний роман у віршах сучасної української поетеси Ліни Костенко «Маруся Чурай» і простежити, чи не згадуються там рядки пісні «Засвистали козаченьки». Після такої «артпідготовки» всі з нетерпінням чекали наступного засідання гуртка.

Почалося воно з прослухування пісні. Потім одна з дівчаток розповіла про її авторку.

– Хоча роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» вважається історичним, – сказала вона, – про Марусю Чурай – легендарну українську народну співачку і автора пісень – точних відомостей дуже мало. За переказом, вона жила в Полтаві в 1625 – 1650 роках. Пісні її співали не тільки дівчата, а й козаки війська Богдана Хмельницького. З легенди відомо, що Маруся вчинила страшний злочин – отруїла свого милого, коли той зрадив її – вирішив одружитися з іншою дівчиною. Ця історія описана в пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», приписуваній самій Чураївні; народна пісня послужила сюжетом п’єси Михайла Петровича Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» і повісті Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала» – тільки там Гриця, сина циганки Маври, який роздвоюється у своїх почуттях між Тетяною і Насткою, отруює збожеволіла з кохання і жалю Тетяна. Гине й вона.

У романі Ліни Костенко, як і за легендою, Марусю, засуджену до страти, було врятовано. Враховуючи те, що вона вчинила злочин у розпачі, причиною якого була зрада, з огляду на її чудові пісні й на заслуги перед народом її батька, славного козака, закатованого ворогами, Богдан Хмельницький скасував смертний вирок і наказав відпустити Марусю.

Учителька подякувала за розповідь і перейшла до безпосереднього розгляду раніше визначеного питання. Вона показала дітям один з найдавніших збірників українських народних пісень, виданий 1827 року видатним ученим, першим ректором Київського університету (згодом близьким другом Тараса Шевченка) Михайлом Олександровичем Максимовичем. Фотокопію цього видання зроблено було в Києві 1962 року.

На 24-й сторінці збірника під сімнадцятим номером учні прочитали:

Засвистали козаченьки
В походъ зъ полуночи…

Звичайно, вони помітили, що те написання відрізняється від сучасного: в кінці слів після приголосних стоїть твердий знак (ъ); у слові походъ давнє о в закритому складі не перейшло в і, як тепер; замість нашого звичайного і стоїть и з позначкою над ним… Та все це не мало значення, головне, що робили козаченьки, а вони – засвистали в похід.

Ось тут і почалося.

Беруть слово прихильники погляду музикознавця і пропонують його аргументацію: готуючися до походу, козаки вставали засвіт, тобто вдосвіта, і скликали їх зовсім не свистом, а ударом литавр.

Не терпиться їх опонентам:

– Для чого ж вставати вдосвіта, щоб іти в похід аж з полуночі? Адже досвіток, світання настає після півночі. Виходить, встають спозаранку, щоб, прогайнувавши цілий день, ждати аж до середини наступної ночі, і лише тоді виступити в похід. Це непереконливо – в похід виступають негайно.

– А я хочу сказати про свист. Ідеться про сигнал, поданий за допомогою свистілок. У цій пісні сказано, що «засвистали козаченьки», а в іншій – «вигравали свистілочки»:

Дівчинонько Ганно,
Збуди мене рано,
Ой так рано,
Щоб ще й не світало,
Щоб у барабани
Ще й не вибивали,
Щоб у свистілочки
Да не вигравали

Крім того, принципам милозвучності суперечить збіг аж чотирьох приголосних: т, в, с, т (засвіт встали). Це не природно для української мови.

– Коли пісня виконувалася в повільному темпі, вимовляти «засвіт встали» було неважко. А от коли згодом ця лірична пісня перетворилася на бойову, маршову козацьку, темп змінився. Можливо, тоді не зручні для вимови слова почали сприймати як «засвистали», але спершу в пісні звучало «засвіт встали».

Тут у розмову втрутилася дівчинка, яка спеціально шукала ці слова в романі Ліни Костенко.

– Я знайшла принаймні два місця, де згадуються перші рядки пісні.

Годуйте коней! Шлях їм далеченький.
Пильнуйте славу полкових знамен.
Полтаво! Засвіт встануть козаченьки.
Ти припадеш їм знову до стремен.
Так само засвіт встануть з полуночі.
А ти за них, Полтаво, помолись.
Лиш не заплаче свої карі очі
та Марусенька, як було колись…

І ще:

Співалося. А ті все не вертались,
що засвіт встали в похід з полуночі.
Слова самі на голос навертались,
як сльози навертаються на очі.

Як бачите, поетеса обігрує слова «засвіт встали», а не «засвистали».

– А я дивилася в Театральній бібліотеці клавір опери «Тарас Бульба»…

– Якісь сильно наукові й незрозумілі слова вживаєш. Що за «клавір»?

– Як тобі пояснити? Це така велика книжка, в якій усі партії опери перекладені для співу і фортепіано. Ну, наприклад, якась арія в опері співається в супроводі симфонічного оркестру, а артист готує її з концертмейстером у супроводі фортепіано.

– І в концерті не обов’язково буває симфонічний оркестр – часто співаки виконують оперні арії під фортепіано.

– Правильно. Так от, у клавірі опери Лисенка я знайшла: хор починається словами «Засвитали козаченьки…»

– Вважаю дуже дотепною одну думку вченого-фольклориста. Він зазначає, що типовим є інверсійний, тобто зворотний, порядок слів, особливо в рядках, якими починається пісня, – на першому місці стоїть присудок, а за ним підмет (наприклад, «Закувала зозуленька», «Тече річка невеличка» та інші). Саме в такому дусі витриманий і початковий! рядок пісні «Засвитали козаченьки». І якби рядок «Засвіт встали козаченьки» був справді первинною редакцією, то він, згідно з традицією, принаймні, мав би форму «Встали засвіт козаченьки», яка водночас дала б змогу уникнути збігу чотирьох приголосних.

Довго ще тривала наукова суперечка, творчо працювала думка.

І тут цілком природно виникло питання: а що скаже вчителька, чий погляд вона обстоює?

– Я згодна з ученим-фольклористом у тому, що варіант «Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі» хибує на часову неузгодженість. Крім того, зверніть увагу на те, що в такому разі в тому самому реченні вживаються два слова на позначення часу (засвіт і з полуночі), які не уточнюють одне одне, а називають різні відрізки доби. Адже не можна водночас устати вдосвіта і опівночі – одне виключає інше.

Гадаю, непоганим аргументом є наведений фольклористом з іншої пісні ритуал зборів у похід: б’ють барабани, виграють у свистілки. Отже, свист – це заклик, сигнал, і цілком природно було б, якби ним скористалися козаки і з нашої пісні.

І ще: вважаю, «засвистати в похід» – логічніше, ніж «встати в похід з полуночі». У похід можна збиратися, готуватися, лаштуватися, вирушати, але не вставати.

А на закінчення вчителька сказала:

– Я висловила вам свою думку – як людина, як філолог. Та це не означає, що ви обов’язково повинні прийняти її. Питання лишається дискусійним, відкритим. Сьогодні наш кабінет мови й літератури був невеличкою лабораторією. Мені приємно, що мої учні виявили справжній інтерес до народної пісні. Ви побачили шматочок дослідницької роботи, самі були її учасниками й переконалися, що це цікаво. Може, хтось із вас колись і схоче присвятити своє життя розгадуванню таємниць минулого, встановленню наукової істини. Може, колись саме хтось із вас розв’яже остаточно питання, яке ми обговорювали…

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.