За широтою різнорідних творчих зацікавлень постать
Юрія Щербака одна з найбагатогранніших у сучасній
українській літературі. Це стосується і його праці в жанрах
прози, публіцистики, драматургії, поезії, і діяльності як відо­
мого лікаря-епідеміолога, доктора медичних наук, еколога,
політичного та державного діяча.
У розмові про Ю. Щербака вирізнення одної домінанти,
жанру, в якому найповніше виявляється його творча
індивідуальність, чи й можливе. Домінанта — не у вузькій
спеціальності, а в чомусь іншому, глибшому, що спонукає
писати прозу, п’єси, кіносценарії, наукові розвідки, вести
політичну діяльність.
Народився Юрій Щербак 12 жовтня 1934 р. в Києві. Про
враження дитинства нагадали письменникові грізні події
26 квітня 1986 р., яким він присвятив документальну повість
«Чорнобиль»: «Через сорок п’ять років після початку Вели­
кої .Вітчизняної війни знову у нашій країні пролунало це
страшне слово: евакуація…
Пам’ятаю Київ сорок першого, охоплений тривогою,
сум’яття на вокзалі —• ми жили поблизу станції. Хтось
від’їздив, хтось залишався, хтось не вірив, що німці прий­
дуть у Київ… З того часу я сприймаю евакуацію — будь-
яких масштабів — як величезне нещастя, завжди несподіва­
не, яке завжди викликає шок і розгубленість незалежно від
того, чи погано, чи добре вона організована. Якийсь істо­
ричний ураган вириває людину з корінням з рідного грунту, і
дуже непросто буває відновити життя в звичних формах».
Навряд чи й відновлюється воно у тих формах… Бачимо
це після Чорнобиля, бачив це Ю. Щербак після війни, по­
вернувшись із Саратова. Важка картина зринає у повісті
«Маленька футбольна команда»: руїни Хрещатика, плат­
форми вантажних трамваїв, на яких їздили студенти й шко­
лярі, зупиняючи їх дуже просто — досить було потягти за
мотузку й від’єднати дугу. «Платформа, на якій я стою, ви­
носить мене на Хрещатик, на цю сумну долину битої цегли,
покручених двотаврових балок, обгорілих ліжок, сплющених
примусів і чорних круків». Відтоді життя, творчість пись-
менника-урбаніста невіддільні од Києва, його історії, особли­
вого колориту давнього міста.
Після семирічки закінчив фельдшерське училище. Не­
легко звикав до людських страждань, знаків війни на тілах
і душах фронтовиків, що переповнювали тодішні лікарні.
402
А водночас осягав новий світ, таємниці людського буття,
ступав перші кроки до відкриття того закону, що його зго­
дом сформулює як «закон збереження добра». Закінчення
училища з відзнакою дало право без іспитів вступити до ме­
дичного інституту. Потім — кандидатська, а згодом доктор­
ська дисертації, будні лікаря-вченого, поєднані з літератур­
ною, громадською діяльністю, участю в демократизаційних
процесах; зрештою — посада міністра охорони навколиш­
нього середовища в уряді суверенної України, потім —
від’їзд надзвичайним і повноважним послом України спер­
шу до Ізраїлю, а тоді — до США.
Шлях Ю. Щербака в літературі почався з поезії та пуб­
ліцистики. Перші помітні публікації припадають на початок
60-х років, знаменне для нашої літератури десятиліття, коли
дебютувала ціла хвиля талановитих українських поетів, про­
заїків.
Після повісті «Як на війні» (1966) проза на тривалий час
стає головним жанром у його творчості. Ліричними, хи­
мерними інтонаціями сповнена «Хроніка міста Ярополя»
(1968)—повість, досить характерна як для творчості
Ю. Щербака, так і для становлення химерної прози в україн­
ській літературі 70—80-х років. Вдало стилізована оповідь
од першої особи, де переплетені різноманітні мовні пласти —
від літописної епічності до гумористично-побутових паса­
жів,— знайомить читача з життям невеликого затишного міс­
течка Ярополя.
Дія повісті починається з розлогої картини приїзду до
цього провінційного післявоєнного містечка циркової трупи.
І далі все дійство мозаїчно побудованого твору нагадує ви­
ставу, що охоплює значний відтинок часу — від революції
й давнішої історії до наших днів. Можливості химерної про­
зи, прийоми художньої умовності дозволяють письменникові
вільно пов’язувати різнопланові події, легко зміщувати ча­
сові площини, уникати описовості, без якої рідко обходиться
епопея великого обсягу. Художній час «Хроніки…» макси­
мально спресований. У зображенні дійсності автор іде пере­
дусім од індивідуального людського сприйняття.
Давній спогад одного з героїв повісті — Андрія Микита-
ся — несподівано з’являється на екрані телевізора, перено­
сячи персонажа в його революційну молодість; образ ніби
роздвоюється, і оповідач сам іронічно дивується з такого хи­
мерного явища. Інший персонаж твору — Лаврін Червін-
ка — має від народження кілька століть, і з ним автор
вирушає мандрувати в давню історію містечка. Ще інший —
вилітає на вантажній машині, як на літаку, шукати загибло­
го сина-льотчика…
403 Увага літератури в 60-ті роки зосередилась на проблемі
окремої людини, особистості. Панівна впродовж тривалого
часу «чорно-біла» шкала примітивізованих оцінок-ярликів
поступається місцем новим критеріям, згідно з якими не
тільки доля людини може бути складною, а й сама люди­
на — складна й багатовимірна.
Долі, біографії видатних людей, діячів культури сучасно­
го й минулого приваблюють Ю. Щербака як реальне втілен­
ня їхнього сходження по щаблях досконалості. їм присвячує
письменник ряд п’єс, що збагатили досить обмежений ре­
пертуар українських театрів. Образ геніального вченого по­
стає у п’єсі «Наближення». Невиліковно хворий академік
Лунін віддає всі сили на здійснення грандіозного проекту
керівництва народним господарством. Доля цієї наукової
розробки висвітлюється через долю її автора, в розвиток фа-
устівського конфлікту вплітаються фантастичні епізоди, діа­
лог Мозку з Супермозком. В основній проблематиці п’єси
легко впізнати реальні наукові проблеми, якими займався
академік В. М. Глушков, людина, з якою письменник був
добре знайомий і риси якої відтворив в образі Луніна.
За сценарієм Ю. Щербака був створений фільм «В. М. Глуш­
ков, кібернетик».
Як справедливо зазначала критика, біографічні п’єси —
своєрідна драматургічна «спеціальність» письменника.
Прикметною рисою цих творів є вибір екстремальних мо­
ментів у житті відомої особистості, коли вона постає не
пам’ятником, не іконою, а людиною в усій реальній склад­
ності своєї духовної боротьби, долання слабкостей й сход­
ження до вершини.
Три іпостасі образу Лесі Українки відкриваються у п’єсі
«Сподіватись». Ніжне юне створіння, що вперше знайомить­
ся з красою світу, його поетичною сутністю; змучена хворо­
бою зріла жінка, що бореться зі своїми стражданнями; і, на­
решті,— підсумок нелегкого життєвого шляху, геніальна по­
етеса, уособлення самої Поезії. Письменник використовує
складний прийом умовної сповіді героїні, причому свідомо
акцентує не лише «сповідь у славі», а й у тих сферах людсь­
кого життя, страждання, болю, що залишаються традиційно
недоторканими в розмові про генія, приреченого на саме
возвеличення.
Чимало критичних нападок зазнала через це інша п’єса
Ю. Щербака — «Стіна», присвячена життю Тараса Шевчен­
ка. Поет видався тут недостатньо героїчним — скажімо, він
плаче, поводиться іноді непослідовно тощо. Звичайно, не
все вдається драматургові, хрестоматійні епізоди подеколи
нарочито, штучно драматизуються.
404
«Стіна» замислювалась автором як моноп’єса — сповідь
княжни Варвари Рєпніної, введення кількох додаткових
персонажів лише трохи ускладнило сюжет. Рєпніна — люди­
на неординарна, артистична, проте неспроможна подолати
мур традицій і закостенілого побуту, самоствердитись.
Княжна так і залишилася княжною, незважаючи на великий
духовний потенціал, не пробила стіну, що відмежовує люди­
ну від свободи самовиявлення, від досконалості. Ця ідея, що
визначає внутрішній конфлікт образу,— центральна для
п’єси, і ширше — одна з головних у творчості й життєвій по­
зиції письменника. Як боротися зі стіною людської несвобо­
ди, які обирати для цього засоби? У драмі автор показує два
шляхи, дві життєві засади людей. «Вірші ваші бувають за­
надто сміливі,— каже княжна.— Ваш гнів справедливий,
але це небезпечно… це дуже небезпечно… Я думаю, Тарасе
Григоровичу, що не сокирами і не вогнем треба нищити зло,
а добром, совістю… Подивіться на Англію: адже там не си­
ла, не революція, а культура знищила кріпацтво…».
Письменник вочевидь надає перевагу іншому шляхові —
активності самовияву, сміливого втручання в життя. Ця
творча світоглядна настанова визначає поетичний лад не
тільки його камерних, з невеликою кількістю героїв п’єс, які
охоче ставлять багато театрів республіки (згадаємо серед
них «Розслідування» й телевиставу «Острів співучих пісків»,
інсценізацію повісті «Маленька футбольна команда»), а й
велику прозу, в якій письменник виражає себе чи не найпи-
томіше.
Звичайно, між драматургією і прозою Ю. Щербака немає
непрохідної межі, вони взаємозбагачуються, доповнюють
одна одну. У романах досліджуються так само значні ха­
рактери, сильні особистості, іноді драматизується дія, вико­
ристовуються драматургічні прийоми. Особливо це прикмет­
но для напруженого фіналу роману «Бар’єр несумісності».
Як і в більшості своїх прозових творів, письменник тут
звертається до лікарського середовища. Роман досить густо
населений, персонажі виписані жваво, з докладними перед-
історіями, своєрідними художніми біографіями, схожими
іноді на «історію хвороби». Детальне переповідання жит­
тєвих шляхів героїв, подеколи досить другорядних, нерідко
шкодить розвиткові дії — в романі виникають певні пере­
пони, розповідь втрачає динаміку.
«Бар’єр несумісності» — роман багатопроблемний. Автор
порушує питання і суто медичні, причому робить це на висо­
кому фаховому рівні: герої сперечаються не щодо «відпра­
цьованих» і розв’язаних проблем, а зачіпають найсучасніші
моральні аспекти медичної практики, пов’язані з технічним
405 прогресом. Є тут і полеміка з поширеним у 70-ті роки типом
«ділової людини», представленої раціоналістом-технократом
Голубом. Письменник подає її широко, вміщуючи аргументи
обох сторін — трактат Голуба «Новий канон», написаний не
без певної переконливості, з широкими й цікавими нау­
кознавчими викладками, і рецензію на нього старого профе­
сора Майзеля. Конфлікт вирішується несподіваним чином:
педантичний Голуб викрадає прямо зі свята безнадійно за­
кохану в нього лаборантку напередодні її одруження з
іншим — і одним махом перекреслює свої ж велемудрі «інте­
лектуальні коефіцієнти», бо ж у них не може вміститися
людська вдача, характер.
Обидва рушії цього конфлікту «співіснують» в образі го­
ловного персонажа — відомого лікаря Костюка. Він також
переконаний раціоналіст, людина похмура й вольова, що
підкоряє все своє життя служінню справі. А втім, не
зрікається й ірраціонального, звідавши його істинність на
власному досвіді. Він по-своєму розуміє втечу Голуба, навіть
не намагається пояснити таємничого збігу обставин свого
кохання до журналістки Валентини.
Ідею трансплантації Костюк «виносить на собі», долаючи
всі перешкоди своїм авторитетом і переконаністю. Та ось,
коли все готове до операції, вночі, після драматичного про­
щання з коханою, лунає дзвінок — привезли донора, молоду
жінку. І всі суто медичні, відсторонені й доволі абстрактні
моральні суперечки набувають жорстокої конкретності —
Костюк, який досі вирішував такі питання зі звичною лікар­
ською категоричністю, завмирає напорозі операційної, боя­
чись упізнати в донорові свою кохану. Тут-таки промовисто
втручається ірраціональне — образ зрадника Софронова,
якого в’язні концтабору, і серед них Костюк, задушили.
«Прибіг майор Софронов. Де тільки він узявся? Не закри­
вавлений, не в подертій білизні, а в новому костюмі,
білосніжній нейлоновій сорочці, в краватці, прибіг і захихи­
кав, застрибав, заметушився, забігав навколо Костюка і все
пальцями тицяв, усе кричав: «Ну як? Як? Приємно? Тепер
розумієш, що то значить — убивати невинних людей? Кров
моя на тобі, кров не чорнило — не змиєш. Але я живу, жи­
ву!.. Ти — вбивця! Вбивця! Вбивця! А тепер візьми в неї
серце. Віддай його футболісту. Так, так! Віддай футболісту.
Хай пограє в футбол. Людство повинно грати в футбол.
Віддай, віддай!».
І неістотно, що потерпіла виявляється іншою жінкою —
«бар’єр несумісності» тепер пролягає в душі самого Костю­
ка, символізується, набуваючи нескінченних повторень і від­
битків у всьому змісті роману, як у ряді дзеркал.
406
Роман Ю. Щербака підкреслено інтелектуальний, автор
уникає ліричних пасажів і тяжіє до стриманої оповідної ма­
нери. Звичайно, як і в кожному несхематичному творі, є тут і
лірика, і задушевність, але як епізодичні моменти, далекі від
стилетворчих функцій. Інтелектуалізм, стриманість є загаль­
новизнаними ознаками творчої манери Ю. Щербака, вони
викликають навіть неприйняття, закиди у відірваності од на­
ціональних традицій (до речі, сьогодні, коли в літературу по­
вертаються насильно вилучені з неї твори, стає очевидніше,
що такі закиди — безпідставні). Є у письменника й ліричні
твори — оповідання, повість «Маленька футбольна коман­
да», присвячена пам’яті талановитого поета Леоніда Ки-
сельова, померлого в молоді роки.
Улюбленими образами Ю. Щербака є старі лікарі, які не­
суть давні гуманістичні традиції не лише медицини, а й ста­
рої інтелігенції, вигубленої в нашій країні за радянських
часів. Такий професор Майзель із «Бар’єру несумісності»,
професор Холодний із «Хроніки міста Ярополя», Томілін з
оповідання «Що таке любов?», такий академік Мороз з опо­
відання «Закон збереження Добра», в уста якого письмен­
ник вкладає слова, програмні для всієї своєї творчості:
«Крім законів збереження матерії та енергії, існує закон
збереження Добра. Добро, як кисень, вічний і невмирущий,
тонка й животворна оболонка, яка оточує Землю. Але Доб­
ро, так само, як і кисень, треба захищати від отруйних ди­
мів; від вас залежить, ким станете: зеленим деревом, що
витворює повітря, або мертвлячим смогом, в якому зади­
хається все живе і суще».
Навіть по-науковому сухуватий заголовок другого рома­
ну— «Причини і наслідки» — ніби протистоїть «ліричним»
заголовкам, як і сама фактура твору, здається свідомо про­
тиставлена письменником традиційній ліричній стихії. Відтво­
рена Ю. Щербаком аналітично-«ділова» картина з життя су­
часних лікарів, боротьби з небезпечною хворобою — ска­
зом —- далека від лірико-романтичних чи сентиментальних
інтонацій. У цьому романі також наявний символічний «дру­
гий план», у якому кристалізується авторський задум.
В основу твору покладена підтекстова метафора, дещо
незвичайна для української літератури: клініка невиліков­
ної хвороби сказу проектується на соціальну сферу. Витво­
рюється романна притча, узагальнюючий сенс якої в чо­
мусь компенсує певні прорахунки конкретно-зображуваль­
ного плану («здрібненість масштабу» багатьох подій, над­
мірну деталізацію розповіді тощо). До широких узагальнень
роману письменник підходив і в попередніх творах, дослід­
жуючи причини й наслідки дефіциту доброти, духовності
407 в оповіданнях «Ювілей», «Світлі танці минулого», «Щастя»
та ін.
Усі розглянуті досі твори написані, за визначенням само-
РО письменника, «до Чорнобиля», тієї глобальної події, що
різко розколола життя, історію нашого народу на дві части­
ни, поставила людство перед реальністю апокаліптичної спо­
кути за свою технократичну зарозумілість, за нехтування ду­
ховними основами буття. «Після Чорнобиля» у твор­
чості Ю. Щербака починається новий етап. Автор у власно­
му житті впроваджує те, що обстоював у творах: активне
втручання в суспільні події, громадянську ініціативу, пори­
нає у новий для себе «жанр» політичної діяльності. Тут од- ‘
ночасно спрацьовують і письменницькі переконання, і психо­
логія лікаря, відповідальність голови Української екологіч­
ної асоціації «Зелений світ».
Документальна повість «Чорнобиль» — одна з найкра­
щих книжок про трагедію, що спіткала нашу землю. Висту­
паючи спочатку як кореспондент «Литературной газети»,
потім — як лікар, Ю. Щербак десятки разів побував у зоні,
зустрічався з найрізноманітнішими людьми, розповіді яких
стали основою повісті. Своєрідний монтаж документальних
матеріалів крок за кроком відтворює обставини катастрофи;
вчинки, враження, переживання очевидців складаються в
правдиву, достовірну панораму всенародного лиха. Робиться
важливий висновок: «З поняття фізичного, технічного, гео­
графічного Чорнобиль став категорією моральною, він на­
завжди увійшов у душі людей. Подібно до уповільненої лан­
цюгової реакції він шириться в умах і серцях людських, зму
шує людей порушувати, не боячись, найгостріші питанн
нашого життя…
А той, хто знаходить у собі мужність ставити непрості пи
тання, вже не раб, а свідомий громадянин Вітчизни»..