Жінка, дружина. Жінка — особа, протилежна
чоловікові за статтю. «На нарах підвелася заспана дівчина і,
здивовано слухаючи жінку, дедалі ширше посміхалася. Потім
легко стрибнула на підлогу, хапливо зазирнула в люстерко,
доправляючи зачіску, ї4 вхопивши жінку за руку,
енергійно потягла її до виходу я (О. Гончар).
Дружина — заміжня жінка (стосовно до її чоловіка).
«Час од часу заходив Галаган. І вавжди сам, ніколи 8
дружиною» (А, Головко). «Підбіг до дівчини й підняв їй
рукою голову. На мене глянула моя майбутня дружина»
(Ю. Яновський). «Явдошко, дружино моя люба!» (О.
Гончар). «І от знайшлася-таки людина, що покохала його.
З болем дивиться [Мар’ян] на просте, трохи вилицювате,
з скорбно-соромливим ротом обличчя дружини» (М.
Стельмах) .
Слово дружина означає також чоловіка у подружжі
(стосовно до його дружини).
Одружились
Мої молодії.
Може, воно й не до ладу,
Та що нам діять,
Коли таке сподіялось;
Рік уже минає,
Уже й другий. З дружиною Ярина гуляв
По садочку… (Т. Шевченко).
Закувала зозуленька
В зеленому гаї,
Заплакала дівчинонька —
Дружини немає.
А дівочі молодії
Веселії літа,
Як квіточки за водою,
Пливуть з сього світа» (Т. Шевченко).
Проте часто в значенні «дружина», коли йдеться про
особу жіночої статі, вживають слово жінка. «От умерла
й мати, таки твоя, а я й кажу покойній Марині, моїй жін-
ці:—А що, кажу, возьмем за дитину? Тебе б оце.—Добре,
каже покойна Марина, чому не взять? — Взяли тебе ми та
й спарували з Яриночкою докупи…» (Т. Шевченко).
Здебільшого у мовленні і в художній літературі
розрізняють ці два слова за значенням. «Гелена: Чоловіче!
Ти справді хочеш покарать мене?
Вояки-спартанці (що оточують Гелену):
Вона невинна! Богорівна жінка…
Даремне, царю, ти ганьбиш дружину!*
(Леся Українка).
«Нагло вигукнув:
— Цигуля ПетроІ — та й перевів погляд з папірця на
натовп.
Але натовп і зараз стояв, як приголомшений. Десь
іззаду тільки зойкнула жінка (коли б не Цигулиха) і
заголосила» (А. Головко). «Дружина маленька, худорлява
і доволі сварлива жінка* (О. Довженко).
Часом, коли в реченні б вже слово дружина, щоб не
повторювати його, вживають слово жінка в цьому ж
значенні. «Дружина в придане принесла йому не гроші, а
десятини, горіли б вони разом із нею, бо тепер цю землю забирали
від нього, то хай би і жінку забрали…» (М. Стельмах).
Але можливі ситуації, коли вживання слова жінка
в значенні «дружина» може призвести до непорозуміння.
Наприклад, хто така супутниця директора — його дружина
чи чужа йому жінка (обидва варіанти можливі) в такому
тексті: «Поруч з директором школи ішла жінка».
Правда, в тексті бувають слова, які допомагають
зрозуміти, в якому саме значенні вжите слово жінка: коли
в значенні «дружина», воно здебільшого виступає в
супроводі присвійних займенників, неозначеного займенника
чиясь або разом із власним ім’ям чоловіка (моя, його,
чиясь жінка, Юхимова жінка, жінка Юхима); в значенні
«представниця статі, протилежної чоловічій» — часто в
поєднанні з неозначеним займенником якийсь у жіночому
роді однини або з прикметником, що характеризує іменник
жінка (наприклад, якась, худорлява, гарна, невисока,
короткозора, білява).
Отже, коли слово жінка в реченні має відтінок
присвійності (якщо до нього можна поставити питання чия?),
воно вжите в значенні «дружина» (часом у реченні може
не бути відповідного займенника або імені чоловіка, але
присвійність встановлюється з контексту).
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.