Запитання, питання. Запитання — це словесне
звернення, яке потребує відповіді. «— Надалі вказівки будеод
одержувати через зв’язківця. Він тебе знайде,
— Гаразд. .
— Ще маєш запитання}
«— Ні, все ясно».
«Від тих довгих вій аж наче легка тінь лягла Шурі попід
очима. Вона ще говорила з бійцями і сміялась до них, але
Черниш не чув її слів, та, мабуть, і вона сама їх не чула.
Бо очі її вже линули, тяглись до нього, повні
бурхливих запитань, і радісних побоювань, і соромливих тривог».
«І всі звертаються до Хоми з однаковим запитанням:
— З переправи? Переправа готова?» (О. Гончар).
«-— Що вам потрібно?
— Нам потрібно зробити огляд вашої Таращанської
бригади. І, крім того, з’ясувати кількість трофеїв, які ви…
— Ага, трофеїв захотілось…
— Але перед цим дозвольте кілька запитань,— сказав
один інспектор» (О. Довженко). «Конюх, якого він
обов’язково застане сплячим у своїй комірчині, на запитання,
чого коні й досі не годовані і не напоєні, запевнятиме, що
«давав три рази і напував, хоч і сторожа запитайте»
(Г. Тютюнник).
Запитанням може називатися і звернення, яке не
потребує відповіді. Це так зване риторичне запитання —
прийом красномовства, художній засіб образної мови.
Кореспонденція на пошту надходить «до вимоги» її
певною особою, або «до запитання». «Голос з-за
дверей (сумно): …Анатолій навіть не відповів на телеграму.
Жура: А хіба він знає, де ти живеш? Ти ж тільки
недавно у мене.
Голос: Я ж писала до запитання» (І, Кочерга).
Слово питання здебільшого вживають, коли йдеться
про якусь проблему, справу, що потребує розв’язання або
вивчення. «Довго боролась наука над питанням, як же
зробити рослини міцнішими, щоб не вимерзали, багатші на
плоди стали, як схрестити їх?» (О. Довженко). «— Для
чого ти сам небо коптиш?
— О, це питання складне, над ним я саме роздумую
в ці дні» (О. Гончар).
У граматичній термінології вживають слово питання,
а не запитання. Наприклад, питання, на які відповідають
відмінки, члени речення. Так само «знак питання» (?),
а не «знак запитання», «питальне речення», а не
«запитальне».
Проте і в розмовній мові, і в художній літературі часом
у значенні «словесне звернення, яке -потребує відповіді»,
вживають слово питання, а не запитання (це, очевидно,
пов’язане з тим, що дієслова питати і запитувати
семантично паралельні). Порівн. «— Все’дно будемо битися до
смерті! —на обличчі Григорія така рішучість, що Левко
криво посміхається і з розгону бере крутий вигін до хутора
пана Варави.
— Інакше нема куди! Пан чи пропав! — відповідає на
німе питання Григорія» (М. Стельмах).
Пригадую: з фронту приїхав
Солдат рядовий Пилип.
Таке собі просте лихо —
На ліве око осліп.
Якийсь там, казали, промінь
Чи газ,— учитель казав.
Пилип не любив тих споминів
І на питання мовчав (М. Рильський).
Таким чином, коли мова йде про якусь проблему, що
потребує розв’язання, чи дослідження (а також у
граматиці), вживають слово питання; коли йдеться про
звернення, що потребує відповіді, пояснення,— краще
надавати перевагу слову запитання.