Знущатися. Звичайно це дієслово вимагає після себе
додатка в родовому відмінку з прийменником з
(знущатися—з ког о?). «Всі мене зобіжають, знущаються з мене»
(І. Нечуй-Левицький).
Жорстоко з нас загарбники знущалися —
так вдар по них, щоб більш і не пручалися!
(П. Тичина).
«На панські п’ятаки, за панську ласку лакеї залякують,
б’ють, знущаються з тих, хто зрозумів, куди його завели
і що з ним зробили панські посіпаки» (О. Вишня).
Проте іноді в художній літературі слово знущатися
вживають з додатком в орудному відмінку і прийменником
над (порівн. у Т. Шевченка: «Кати знущаються над нами,
а правда наша п’яна спить»).
…Поховай десь тіло
се стражденне, щоб над ним злий ворог не
знущався (Леся Українка).
Вони знущалися над ним:
кололи, били,— та нічого
їм не сказав юнак (П. Тичина).