Зупинятися, спинятися. Це синоніми, які вживаються,
щоб передати факт припинення руху. «Нарешті вона
зупиняється. Ставить бідон і озирається навкруги» (О. Гончар).
«Вони (робітники] зупинялися^ оберталися до молодого
хлопця і дружніми усмішками бадьорили його,
заохочували на спів» (І. Ле). «Раптом він спиняється під зеленими
деревами…» (О. Гончар). «З грюкотом промчав паровоз
і, гальмуючи, почали зупинятись вагони» (М. Трублаїні).
«Поїзд спиняється. Світло перонного ліхтаря упало в купе,
освітило постать Людмили» (А. Головко).
І зупинятися, і спинятися вживають, коли йдеться про
розташування або (по приїзді) тимчасове оселення десь.
«…Шепочуть зелені трави мовчазним чорним могилам…
Може, вони повідають про те, як на них зупинялися
постоєм козаки, варили саламату, а кобза дзвеніла у тихе
надвечір’я і то рокотала, як грім, то промовляла тихим
жалем, і під той сум, під ту жалобу схиляв порубану, в
шрамах, голену, з буйним оселедцем голову старий козак та
згадував вірне товариство, що полягло десь під Кафою або
Трапезундом» (Г. Тютюнник). «Приїхавши до Києва у
відрядження, я спинився не в готелі, а в знайомих».
Коли треба передати значення «затриматися,
розглядаючи щось», вживають теж обидва слова. «Щоразу
погляди зупиняються на ворожій мовчазній висоті,
переносяться далі від неї вліво, де лягли до самого моря залиті
сонцем простори чужої країни, таємничі, закуті в
залізобетон» (О. Гончар). «Очі тонули в зелено-золотій глибині
й спинялись на густих зелених вербах над водою, на
блискучій тихій воді» (І. Нечуй-Левицький).
Проте коли йдеться про такі переносні значення, як
«затриматися на чомусь для характеристики, обговорення»
і «утриматися від якихось дій», у сучасній літературній
мові здебільшого вживається слово спинятися, а не
зупинятися. «Багато промовців спинялося на питаннях
посилення шефської роботи на селі, подання допомоги
господарствам області в організації агрохімічної служби»
(«Радянська Україна»). «Дідро (1713—1784) спинявся на гігієні
розумової праці дітей» («Шкільна гігієна»). «Найглибша
любов не спиняється перед самопожертвою. Не кожен
зрозуміє цю велич людини…» (Л. Смілянський). «Основна
властивість реалізму — невтомна дослідницька діяльність
і відкриття нового в сфері людинознавства, введення цього
нового у сферу прекрасного, поетичного, естетичного.
Реалізм наймужніший у своїх шуканнях — він ні перед чим
не спиняється» («Радянське літературознавство»).