Іноземний, іншомовний. Іноземний — такий, що
належить іншій країні, державі, чужому краєві. «Підійшли до
Севастополя, а назустріч уже гудуть гудки — в місті
страйкує севастопольський пролетаріат, на вулицях
маніфестації, братання з іноземними матросами» (О. Гончар).
Іноземний вживається також у сполученні з іменником
мова. «Першим перекладом «Капіталу» на іноземну мову
був російський переклад» («Наука і життя»).
Проте якщо йдеться не про мову в цілому, а про певні
її елементи, наприклад лексичні,— слова, терміни,
назви,— майже в усіх стилях уживають слово іншомовний,
а не іноземний: іншомовна назва, словник іншомовних
слів, іншомовні запозичення. «…Ленін, вживаючи дійсно
необхідні й незамінні іншомовні терміни, дбайливо
роз’яснював їх значення» («Мовознавство»). «Чи не пора нам
оголосити війну вживанню іншомовних слів без потреби?»
(В. І. Ленін).
І лише в художній літературі, де словосполучення може
виступати не з суто термінологічним значенням, а мати
певне емоційне, образце забарвлення або вживатися з де-
86 яким семантичним зміщенням —із стилістичною метою,—
часом натрапляємо на словосполучення іноземні слова.
Здебільшого де буває тоді, коли йдеться про слова,
властиві тільки чужій мові, рідною не запозичені. «Більше вони
іноземних слів не знали і весело засміялись» (П. Панч).
Отже, інститут іноземних мов, але слова — іншомовні.
Нечітке розрізнення близьких словосполучень,
можливо, пояснюється тим, що в російській мові слово иноязьіч-
ньш, яке відповідає українському іншомовний, дуже мало
поширене (сфера його вживання здебільшого обмежена
лінгвістичною літературою), і там, де мало б бути ино-
язьічньїй, узвичаїлося — иностранньїй.