Іти, їхати, заходити, приходити, посилати (по). Часто в конструкціях з цими словами неточно вживають прийменники. Коли треба передати послідовність дій або порядок пересування людей чи предметів, цілком закономірно вживати прийменник за. Наприклад: «Хлопець у вантажному таксі їхав за мотоциклом» (тобто слідом за ним). «Спортсмени зайшли в гуртожиток за дівчиною» (спочатку до гуртожитку зайшла дівчина, потім її товариші). Однак коли йдеться про мету якоїсь дії, треба вжити прийменник по. Наприклад: «Хлопець у вантажному таксі їхав по мотоцикл» (тобто маючи намір привезти машиною мотоцикл). «Збираючись на ковзанку, спортсмени зайшли в гуртожиток по дівчину» (щоб узяти її з собою). «Як тільки добре смерклось, Прохіра забігла по Гашіцу і сливе силоміць потягла її з собою»; «Вже кілька днів по Лазаря не приходив жандар»; «Я по нього послав. Він зараз буде»; «Послали по тітку Прохіру, звісну порадницю у таких випадках» (М. Коцюбинський). «Стара злякалась, плаче, по лікаря шле» (М. Вовчок). «Ясь послав одного з помічників садівника по свій екіпаж» (І. Нечуй-Левицький). «Паріс: …Я піду по плащ, бо холодно… Я хутко повернуся» (Леся Українка). «По хліб шла дитина» (П. Тичина). «Чи не вийде дівчинонька рано-вранці по воду?» (народна пісня).

У художній літературі і в усній мові паралельно з конструкцією «посилати+прийменник по» виступає конструкція з прийменником за.

Із коча пан мій вилізає
І посила за молодим (Т. Шевченко).

«Уже навіть хотіли посилати за ними, аж тут і Саранчук на поріг»; «Хіба ще коли був отакий і Данило розпатланий і стривожений, як вибіг сам надвір до Ілька та посилав в Обухівку за Матюхою?» (А. Головко).

Значно менше поширене в сучасній українській літературній мові словосполучення «іти за хлібом», «іти за водою».