Квиток, білет. Ціслова запозичені: білет з французької (запозичене з латинської через італійську – там означає «записка з печаткою»), квиток («розписка») через ряд мов – з латинської, де quietus значить «спокійний», тобто той, кому дали спокій, з ким розквиталися.

Більш поширене з цих двох слів – квиток.

Документ, який засвідчує належність до організації, членство у ній – завжди квиток, а не білет. «Але ж партійний квиток існує не для того, щоб його оберігати своїм риб’ячим мовчанням, а для того, щоб він тебе оберігав від малодушності, пристосовництва, кар’єризму» (М. Руденко).

Комсомольський квиток мій лежить на столі,
Двадцять літ я із ним проходив по землі (А. Малишко).

Навпаки, гроші – завжди білет (кредитний, казначейський, банківський і т. ін.); аркушик з екзаменаційними питаннями теж завжди називають тільки білетом, а не квитком. «В 1885 році Орлов запропонував виготовляти кредитні білети із шовкової тканини на спеціальній ткацькій машині» («Знання та праця»). «Іспити скоро, зовсім скоро! От би потрапив щасливий білет!» (О. Донченко).

У решті випадків ці два слова вживаються паралельно, хоча останнім часом спостерігається тяжіння до надання переваги слову квиток. «Входить кондуктор, штемпелює білети, я даю свій» (М. Коцюбинський). «І Софія подалась хуткою ходою стемнілою стежкою до курзалу. Там вона купила швиденько білета, спішилась, бо чути вже було музику, либонь концерт вже почався» (Леся Українка). «Як зайшли [дівчата] у вагон, збились, несміливі, і стояли в проході. У кожної в пучці – квиток» (А. Головко).

Слово квиток у сучасній мові закріпилося: театральний квиток, хоча в театрі є посада білетера; залізничний квиток, хоча каси по продажу проїзних квитків називаються білетні. Це є ще одним свідченням того, що мова постійно зазнає змін.