Кріпацтво, кріпосне право. Слово кріпацтво означає кілька понять. Насамперед – кріпосне право. «Обох їх не обділила доля тією глибинною селянською чистотою, яку не зміг розсіяти ні батіг кріпацтва, ні баришницький масний карбованець пізніших років, ні важка щоденщина, яка так і норовить утоптати, осипати в багно пелюстки чистого кохання» (М. Стельмах).

Кріпацтво означає також «кріпосний стан». «Випадково знайомиться він [Т. Шевченко] з художником І. Сошенком, а через нього – з відомими художниками й письменниками: К. Брюлловим, В. Жуковським, О. Венеціановим, Є. Гребінкою та ін. У цьому колі діячів російської і української культури зароджується і здійснюється план викупу з кріпацтва талановитого художника й поета» (Історія української літератури).

…Тяглись, плелися, шкандибали,
Місили мерзлуватий бруд,
– Зчорнілий з горя і потали,
Замучений кріпацтвом люд (М. Бажан).

Інколи слово кріпацтво вживають у значенні, що охоплює обидва поняття – і кріпосне право, і кріпосний стан. Наприклад:

На Великій Україні –
грім повстань проти кріпацтва (П. Тичина).

У такому разі слово кріпацтво означає всю систему, суспільний уклад, оснований на кріпосному праві, тобто вживається як синонім до слів кріпосництво, кріпаччина.

Слово кріпацтво може виражати також збірне поняття, вживатися у значенні (на жаль, не фіксованому сучасними українськими словниками) «маса кріпаків». «На отій поляні та відбудувати дворець з башнями, з шпилями, а кругом по низу розселити кріпацтво, – і Ганза від радості кусав краї своїх чорних вусів» (Панас Мирний). «Лише з вуст простого народу, кріпацтва, доходило до мого слуху співчуття…» (М. Кропивницький).

Таким чином, коли йдеться про право поміщика на працю, майно і особу селян, які йому належали, слід вживати слово кріпацтво (переважно) або словосполучення кріпосне право. «У Панаєва розмовляли найвільніше, одверто критикували тогочасні порядки, обурювалися ганебною плямою російського життя – кріпацтвом» (О. Іваненко). «Натхнені найбільш передовими ідеями епохи, повсталі декабристи йшли під революційними гаслами повалення самодержавства й ліквідації кріпосного права» (Є. Кирилюк). У такому значенні не можна вживати словосполучення кріпацьке право (порівн. «Російські реалісти 40-х років, як відомо, вважали головним своїм ворогом кріпацьке право…»), бо це право не кріпаків (вони були безправні), а кріпосників. Порівн., наприклад, кріпацькі руки – руки кріпаків. «…Вона, вигодувана ще за часів кріпацтва, виношена кріпацькими руками, вихолена у панській сім’ї, не буде чистити тії риби, що син її наловив своїми руками» (Панас Мирний).