Личити, годитися. Слово личити найчастіше вживається в значенні «пасувати до зовнішності людини». «Вбрання було підібрано вибагливо, зі смаком і явно личило їй» (О. Гончар).

Друге значення слова личити – «пристойно, відповідно до становища, характеру (чинити)». «…Ви така юна – бездушність вам просто не личить». «В такий час і генералові личило б повеселитися з усіма, пожартувати так, як він умів: незважаючи на ранги, з демократичним перцем. Але зараз це, видно, було не час…» (О. Гончар). «Хто тут тебе поставив за пророка? Прилюдно жінці личило б мовчати» (Леся Українка).

Часом слово личити вживають як безособове в застиглій формі 3 особи однини – у значенні «як повинно бути», «як належить».

«Він ішов мовчки, не поспішаючи, спокійно і поважно, як і личить хазяїнові Дніпрового берега» (О. Донченко). «А й те сказати: я вже дівка, мені вісімнадцятий пішов, а в мене ще нічогісінько немає, – ні рушників, ні спідниці такої, як личить, ні керсетки нової» (Панас Мирний).

У значенні «як належить» літературна мова знає також слово годитися. «Най добрі люди розсудять, чи годиться кидати жінку, ламати те, що піп зв’язав…» (М. Коцюбинський). «Печериця (до Храпка): …Всю сім’ю вашу люблю… Чого ж мені, сторонньому, та поміж вас мішатись?… Збивати бучу, сіяти розладдя… Не годиться! Не пристало… Ні – мовчатиму краще» (Панас Мирний). «[Максим]: Уже тепер годі за вас підставляти шию, годі! Буду їсти та пити, та хороше ходити, – звісно, так, як панові вельможному годиться» (Марко Вовчок).

Чомусь останнім часом у розмовній мові слово личити почали вживати частіше, ніж слово годитися (в спільному значенні). Спостерігаємо це і в художній літературі, хоча в деяких контекстах, безперечно, краще було б вжити останнє. «Як і личить добрій господарці, Галя ще й курей та качок розвела…» (О. Гончар). Замість дієслова личить тут доцільніше було вжити дієслово годиться.