Людина, чоловік. У практиці сучасної мови слова людина і чоловік нерідко виступають як синоніми, проте семантичне ототожнення їх не завжди можна виправдати, оскільки кожне з цих слів має певні особливості.

Слово людина найчастіше вживається у значенні «жива істота, якій властиві мислення, мова та здатність створювати й використовувати знаряддя в процесі суспільної праці».

Ти знаєш, друже мій,
Що вся краса і велич вся природи –
Лише алмазні сходи, по яких
У височінь людина йде невтомна,
Що наша воля цей прекрасний цвіт
Зробити хоче, може, зробить кращим
У сто разів, у міліон разів (М. Рильський).

«Довге життя серед природи, звичка до самотності, до споглядання, без сумніву, впливають на людину, надаючи їй рис, які не властиві жителю шумливого міста з його динамічним напруженим пульсом життя і з особливим станом завжди збуджених нервів. Жителі великих міст здаються більш яскравими, духовно свіжішими, але найдовші віком люди – садівники й пасічники» (О. Довженко).

У значенні «носій найкращих моральних та інтелектуальних якостей» вживається тільки слово людина: «Людина – це звучить гордо»; «Про нашого вчителя можна сказати, що це Людина з великої літери»; «Член партії повинен: …оволодівати марксистсько-ленінською теорією, підвищувати свій ідейний рівень, сприяти формуванню і вихованню людини комуністичного суспільства» (Статут КПРС). У такому значенні вжити слово чоловік замість людина не можна.

Навпаки, тільки слово чоловік можна сполучати з кількісним числівником, наприклад: «До кімнати увійшло п’ять чоловік», а не «п’ять людей» (коли змінити звичайний порядок слів, тобто коли поставити кількісний числівник після слова чоловіку то словосполучення типу «чоловік п’ять» виражатиме неточність, приблизність твердження). Те саме стосується числівників неозначених: «До кімнати увійшло кілька (декілька, кільканадцять, кількадесят) чоловік», а не «декілька людей». Зате збірні числівники двоє, троє, четверо, семеро, тридцятеро сполучаються тільки із словом люди (збірні числівники можуть виступати і без слова люди, яке при цьому мають на увазі). Наприклад: «До кімнати увійшло троє людей». («До кімнати увійшло троє»).

Із словом люди сполучаються також дробові числівники, коли йдеться про масу людей, гурт, колектив: «Половина людей поїхала на роботу в колгосп» (або «Половина поїхала на роботу в колгосп»).

Проте часом, наприклад коли йдеться про якісь властивості, особливості людини, у певному значенні слова людина і чоловік уживаються паралельно: «Він людина порядна», «Він чоловік порядний» (зрозуміло, що про жінку в такому разі кажуть тільки людина: «Вона людина порядна»). «Примар апатично кліпнув очима, а писар, настовбурчивши вуса та вирячивши котячі очі, зігнувся так, що робив враження людини, в котрої від страшного болю втягло назад живіт» (М. Коцюбинський). «Охоронець пильно глянув на Дороша і, вирішивши, очевидно, що ця людина цілком заслуговує на довір’я, крикнув комусь у двір, щоб відкрили ворота» (Г. Тютюнник). «Не той чоловік вбогий, що багатства стратив, а той, що не дбає ні об чім, що йому нічого не маниться» (Марко Вовчок). «Микола глянув на незліченні скирти, задумавсь і спитав у батька:

– Нащо то одному чоловікові так багато хліба?» (І. Нечуй-Левицький).

Часто вживання слова чоловік, а не людина, підкреслює, що йдеться про особу чоловічої статі. Порівн.: «Більше за всіх кричав чоловік у фуфайці, підперезаний кулеметною стрічкою» (Г. Тютюнник). Якби тут ужити слово людина, то не можна було б зрозуміти, про кого йде мова – про чоловіка чи про жінку: «Більше за всіх кричала людина у фуфайці, підперезана кулеметною стрічкою». Або коли в реченні «Декотрі чоловіки дов’язували снопи, декотрі рушили до панського лану» (І. Нечуй-Левицький) вжити слово люди, можна було б подумати, що в цій роботі брали участь і жінки або навіть, що її виконували самі лише жінки. Слово чоловік виступає також як синонім до розмовного «дядько»: «Старшина, здоровий гарний чоловік, стояв біля стола та все засукував рукави своєї защібнутої на гаплики свитки, неначе збиравсь до якоїсь роботи» (М. Коцюбинський). «У дверях стояв низенький, натоптуваний чоловік, з лисиною на голові, з круглим, гладко виголеним лицем» (Панас Мирний), «Аж ось іде [Василь] своєю дорогою, бачить, чоловік віз мішки від вітряка, та вісь йому й уломилась» (Г. Квітка-Основ’яненко).

Поширеним є вживання слова чоловік у значенні одруженої особи чоловічої статі: «– От, може, наріжуть землю, тоді інакше заживемо, – світяться очі далекою надією. І жінка стрепенулась од неї, підійшла ближче до чоловіка.

– Щось нове чув, Матвію?

– Та ні – те саме, – гасить очі золотим вінцем довгих вій» (М. Стельмах). «Гнат увійшов у хату. Олександра з презирством, наче зачіпаючи, глянула на чоловіка» (М. Коцюбинський).

З мовної практики відомо, що така багатозначеннєвість слова чоловік може призвести до смислової двозначності, невиразності. Наприклад, із речення «Чоловік він був добрий, чуйний, уважний» не зрозуміло, чи людина ця була привітною до всіх, чи тільки до дружини.

Зважаючи на все сказане, варто підкреслити, що в більш «точних» стилях мови – науковому і публіцистичному – останнім часом накреслюється тенденція розрізняти слова людина і чоловік, тобто слово чоловік найчастіше виступає на означення одруженої особи і разом із рідкісним словом мужчина – в значенні «особа чоловічої статі», в решті випадків вживається слово людина. Але в розмовній мові та в художньому стилі ці слова виступають паралельно.