Олексій КоЛОМІЄЦЬ (1919—1994). Комедія дра­
матурга-початківця О. Коломійця «Фараони» (1961) мала
гучний успіх. У сезоні 1962 р. її поставив 71 театр 1992 ра­
зи, в наступному році — 61 театр 1222 спектаклі. Успіх «Фа­
раонів» зумовили щирий талант комедіографа, сміливе
відродження забутих традицій травестійної драми, органіч­
не, гостре чуття по-народному соковитого слова. На тлі од­
номанітних «колгоспних» комедій 50—60-х років «Фараони»
сприймалися як твір новаторський, що засвідчив прихід у
драматургію постаті виразної й самобутньої. Саме в подо­
ланні корнійчуківщини полягає один із наскрізних прихова-
но-полемічних внутрішніх мотивів творчості О. Коломійця.
Сон і дійсність сполучаються в комедії «Фараони» у ви­
багливу метафору, насичену соковитим гумором. По-іншому,
але також у формі драматургічної метафори побудоване й
дійство п’єси «Планета Сперанта» (1965). Часова відстань
у двадцять років розділяє дві дії цього твору: перша відбу­
вається в ніч на передовій, коли п’ятьох не знайомих між со­
бою солдатів гуртує ідея самопожертви в ім’я перемоги; дія
друга переносить у тихий безлюдний степ, де четверо моло­
дих учених проводять ніч перед смертельно небезпечним вип­
робуванням препарату «Юніт», що винайдений для роз­
в’язання проблеми безсмертя. Це зовні статична п’єса, в
якій драматург свідомо ігнорує класичну схему сюжетобу-
дування (зав’язка, кульмінація, розв’язка), не групує героїв
на позитивних і негативних, не вдається до безпосередніх
зіткнень між персонажами і т. д.,— втім, сповнена внутріш­
нього драматизму, і це робило її сценічною.
О. Коломійцю, як і М. Зарудному та цілому ряду інших
українських письменників, притаманні соковитий гумор і
здатність бачити прикру житейську реальність без озлоблен­
ня й розпачу, реагуючи на негації здоровим сміхом, і роман­
тизм як здатність підноситись над буденним, окрилювати,
прикрашати дійсність мрією. І гумор, і романтичне пориван-
439 ня — ці виразно національні риси — наявні тою чи іншою
мірою в усіх без винятку творах О. Коломійця і визначають
їхню художню вартість. Ідеться про такі твори, як «Де ж
твоє сонце?» («Чебрець пахне сонцем», 1963), «Спасибі тобі,
моє кохання» (1967), «Перший гріх» (1970), «Голубі олені»
(1973), «Дикий Ангел» (1978) та ін.
Романтичне світосприймання поєднується в О. Коломійця
з гостротою критичного бачення суспільних проблем, зокре-^
ма й духовної деградації на шляху до «світлого майбуттям
(«Дикий Ангел»). Цілком сучасно звучать слова лікаря-
інтелігента Миколи в п’єсі «Горлиця» (1969): «Ваш Ленін,
ваш новоявлений Христос, повернув у свою віру мільйони…
Я теж хочу вірити, але хай мене переконає, що він бог. Я ви­
магаю від нього чуда! Хай зробить чудо! Чудо зруйнуван­
ня — це не чудо… Він обіцяв велике чудо творіння. І коли
воно звершиться, коли робітничо-селянські руки тримати­
муть не серп і молот, хоч це й красиво, а лежатимуть на
кермі найновішої машини, коли не ведмежими барлогами, а
містами прославиться оця земля, тоді я скажу — ваш Ленін
бог!..» Чуда не сталося, і в час постановки п’єси «Горлиця»
було вже зрозуміло, що й не станеться.
Драматургія О. Коломійця приваблює своєю поліфоніч­
ністю, яка відкриває можливості для її нового прочитання й
сценічного відтворення.
Окрім п’єс на сучасну тему, драматург розробляв пласти
воєнної, історико-революційної та власне історичної тема­
тики: п’єса «За дев’ятим порогом» (1972), у якій відтворено
українську дійсність після поразки Северина Наливайка,
«Камінь русина» (1982) — п’єса із давньоруської старовини,
написана до 1500-ліття Києва..