Надіятися, сподіватися. Надіятися вживається в двох прямих значеннях. Це насамперед – «мати надію», тобто «очікувати на щось радісне, приємне і бути впевненим у можливості його здійснення». «Варто було в найскрутніші часи воєнних невдач, розминувшись у розбурханому морі народному, втративши всякий зв’язок між собою, все-таки надіятись – без листів. Варто було перемліти, переридати ті задушливі ночі на мокрій від сліз госпітальній подушці» (О. Гончар). «З вірою, з запалом неофіта розгортав передо мною Солонина план своєї діяльності на селі, …а я слухав і чув, як спочиває моє серце, як мені хочеться разом з ним і вірити, і надіятись» (М. Коцюбинський).

Друге пряме значення дієслова надіятися – «покладатися на когось, щось». «Лід треба ламати, і мені здавалося, що я вже це роблю, а виявляється, що ні. Я не з того боку почав. Надіявся сам на себе, а сам багато не зробиш» (Г. Тютюнник).

Іноді в контексті слово надіятися виражає ці два значення одночасно. Наприклад:

«Чого ви прагнете, грабіжники з пустель?
Чого ви лізете в радянський наш город?
Чи не надієтесь, що славний наш народ
Подасть вам хліб і сіль на золотій тарелі?
О, по-належному ми зустрічаєм орди
Гостей, не кликаних у край наш на ралець!
(М. Рильський).

У слові сподіватися дуже сильно відчувається семантичний струмінь «чекання», який має різні забарвлення. Передусім – очікування, поєднане з позитивними емоціями в зв’язку з переконаністю в здійсненні мрій.

Сподівалися Шевченка
Сей год на Вкраїну,
А діждалися побачить
Його домовину («Пісні та романси українських поетів»).

«Це мороз його заковує. Головою у сніг, ліктем у сніг, обидві руки під себе, і боком, боком на шлях, бо його мати вдома виглядає, Марта сподівається його, йому жити, працювати треба…» (М. Стельмах).

На фоні семантики «чекання» у слові сподіватися може бути і забарвлення значенням «припускати» («передбачати», «підозрювати») з двома відтінками – побоювання, наприклад: «Вона сподівалася (тобто чекала з побоюванням) гіршого». «– О, та від тебе й цього свинства сподіватися можна» (А. Головко).

Я все виглядала,
Чи не шле за рушниками… І не сподівалась,
Що він мене, дурну, дурить (Т. Шевченко).

Другий відтінок забарвлення слова сподіватися значенням «припускати» (на фоні семантики «чекання») – «усвідомлювати без побоювання». «Але ось щось помітив Юхим, підступив ближче до тину. Придивився в сутінях до Катрі і голосом, що Катря ніколи й не сподівалася в ньому такої теплоти, спитав: – Ти плакала, Катре?» (А. Головко). «…Він [Тедальдо] попрощався з нею і пішов у тюрму до Альдобрандіна, що вже видимої смерті сподівався, на рятунок аніже не надіючись» (Д. Боккаччо, «Декамерон», пер. М. Лукаша). «Становий здивованим поглядом змірив Семена від голови до п’ят, наче не сподівався такої упертості» (М. Коцюбинський).

З усього сказаного видно, що надіятися і сподіватися мають семантично спільні моменти: здатність виражати значення «очікувати на щось позитивне, радісне і бути впевненим у можливості його здійснення», тобто те, що виражає слово надіятися в першому значенні. І в контексті, який зумовлює вживання слова саме в такому значенні, можна поставити будь-яке з них. Виходячи з цього, деякі мовці вважають ці слова взагалі синонімічними і починають вживати їх паралельно в усіх випадках. Тим часом, оскільки другі значення в них різні, виникають стилістичні помилки.

По-перше, не варто вживати надіятися, коли йдеться про негативне, наприклад: «Він ніколи не надіявся, що смерть настане так скоро»; «Вона ніколи не надіялася, що її син виявить себе таким боягузом». В обох наведених прикладах слід було вжити дієслово сподіватися, а не надіятися.

По-друге, не можна вживати дієслово сподіватися в значенні «покладатися на когось, щось». Наприклад, у реченні «Автор сподівався на редактора і сам не дуже дбав про стилістичне оформлення рукопису» (запис усної мови) і в подібних реченнях треба вживати дієслово надіятися.