Особистий, особовий. Дуже часто ці слова плутають: кажуть «особистий склад військової частини» (треба особовий), «особові речі учня школи-інтернату» (треба особисті). А як правильно сказати – особиста чи особова справа, особисті чи особові рахунки? Виявляється, що можливі обидва словосполучення, але кожне з них треба вживати у певному контексті. Особиста справа – це справа, яка стосується певної особи, зумовлюється її власним бажанням і діями. Наприклад, «Мати вважала, що одруження сина – його особиста справа». Особова справа – це документ про об’єктивні дані людини, який зберігається в установі; папка, в якій лежать документи кожного працівника в установі. Наприклад, «У нового начальника відділу кадрів усі особові справи були в зразковому порядку». Тому треба було вжити слово особова, а не «особиста» у реченні: «Закінчивши оформлення особистої справи, Гнат тяжко замислився і просидів так аж до обіду» (Г. Тютюнник).

Особовий рахунок – це рахунок певної особи в ощадній касі і картка, в якій відбито рух грошей (надходження і видачу); у бухгалтерії домоуправління – картка квартиронаймача, в якій робляться записи про нарахування плати за квартиру й комунальні послуги.

Особисті рахунки – взаємини, що склалися між певними особами.

Особистий вживаємо, коли йдеться про людську індивідуальність, особистість, про те, що стосується окремої людини, її долі, життя, почуттів, переживань і т. д. «Але з кожною годиною, як це буває в молодості, він все більше переконувався, що вже не матиме свого особистого щастя» (М. Стельмах). «…В інших могло бути щось не гаразд в особистому житті, і тоді вони мали право скаржитись, вимагати співчуття і допомоги. У Воронцова мусило бути завжди все гаразд, і було б дивно почути, що він на щось скаржиться: адже це Воронцов» (О. Гончар). «Тут товариство основувалося не лише на особистій симпатії і приятельській підмозі, а охоплювало ширші круги – спільності по думці й прагненню до одної мети» (Н. Кобринська).

Дуже поширене в сучасній мові словосполучення особовий склад на позначення людського складу військових з’єднань, навчальних закладів, персоналу військових установ. «Партійні організації Радянської Армії забезпечують проведення в життя політики партії в Збройних Силах, згуртовують їх особовий склад навколо Комуністичної партії…» (Статут КПРС). «Особовий склад нашої армії і флоту день у день удосконалює військову майстерність, наполегливо освоює нову техніку і зброю». «Начальник училища, привітавшися і скомандувавши «вільно», звернувся до особового складу училища з короткою промовою» (І. Багмут). І як порушення норми сприймаємо ми словосполучення «особистий склад». Наприклад: «На воді свою бойову майстерність показують підводники – особистий склад протичовнових кораблів».

Прикметник особовий вживається також як граматичний термін: особовий займенник, особові закінчення дієслів, особові речення.

Взагалі для практичного користування можна зробити такий висновок: особовий вживається для передачі окремого, але певною мірою стереотипного, неіндивідуалізованого; особистий – індивідуальний, той, що стосується індивідуума. На перший погляд може видатися, що словосполучення особова справа як сукупність анкетних і документальних даних випадає з цього плану. Насправді це не так: особових справ багато, вони однакові формою (містять відповіді на ті самі анкетні запитання), хоч відрізняються біографічними даними (багато в чому й вони можуть збігатися, коли, наприклад, маємо справу із спеціальним контингентом); особиста справа характеризується особливим, незвичайним змістом і стосується тільки певної особи. Наприклад, на комсомольських зборах, мабуть, не обговорюватимуть особової справи члена ВЛКСМ, тобто його анкети, біографії, але можуть розглянути його особисту справу, тобто притягнути до відповідальності за порушення морально-етичних норм, дисципліни або за приховання якогось автобіографічного факту, що міг знайти відбиття в особовій справі.