Пам’ятка, пам’ятник. Пам’ятка. Одне із значень – «предмет культури минулого, який зберігся». «До наших днів дійшли дві групи пам’яток: пам’ятки літератури церковної (повчання, «житія святих» та ін.) і пам’ятки, створені світськими авторами – князями, дружинниками» (Історія української літератури). «Часом дані діалектології (особливо історичної) допомагають історикам з певною ймовірністю визначити місце і час написання пам’яток, висвітлити особливості їх мови» (Ф. Жилко). «Земля ховає від нас найцінніші історичні пам’ятки, і лише наполеглива копітка праця археологів відкриває їх, примушує розповідати про далеке минуле людства» («Наука і життя»).

Замість слова пам’ятка часом з недогляду помилково вживають пам’ятник. Наприклад: «Як свідчать археологічні пам’ятники [треба: пам’ятки], заснування міста [Ужгорода] належить до VIII–ІХ століть» («Наука і життя»).

Пам’ятник – споруда в пам’ять про когось або щось. «Безіменним героям Опору стоять пам’ятники у Франції, і не можна не схилити чола перед ними. Камінь цих пам’ятників дише, він живе, він говорить» (М. Рильський).

Бронзовий пам’ятник на майдані,
Яблуні білої перший цвіт.
Все одшуміло в далі багряні:
Війни, побоїща. Кров і піт (А. Малишко).

…З його [царя] могили утворила доля
народу пам’ятник – хай згине цар! (Леся Українка).

«Старі люди казали, що в нашому селі й помирати не так страшно, як по інших селах, – нічого специфічного, врочистого, як-от гранітних та мармурових пам’ятників, на нашому кладовищі не було» (О. Довженко).

Отже, слово пам’ятка треба вживати, коли йдеться про предмет – залишок культури минулого; пам’ятник – коли мова йде про меморіальну споруду, скульптуру або плиту.