Письменний, грамотний. Багато хто не розрізняє значень цих слів, вважаючи їх синонімами; проте це не так – у сучасній мові семантика їх різна.

Письменний – це той, хто вміє писати й читати. «А ще було як намалює [маляр] що-небудь та підпише – бо й письменний був собі – що се не кавун, а слива, так таки точнісінька слива» (Г. Квітка-Основ’яненко). «На те письменні ми, Читаєм божії глаголи!..» (Т. Шевченко). «Цей, Романко, в мене хитрий, хоч кого обдурить!.. Грамоту добре знає, письменний». «Він, бачите, письменний, грамоту знає, книжку читає» (М. Коцюбинський). «Батьки були неписьменні. Неписьменні були батько, мати, баба і прабаба. Дід був письменний, і йому батько не міг простити своєї темноти» (О. Довженко).

Грамотний має кілька значень. Насамперед – це той, хто правильно, без помилок пише і говорить; словом грамотний позначають також написаний за правилами граматики якийсь письмовий твір. Наприклад: грамотний хлопець, грамотний лист, грамотна заява. «Водночас редакційні колегії стінних газет домагаються того, щоб дописи надходили грамотні, на стандартних аркушах або на аркушах, акуратно вирізаних із зошита» («Українська мова і література в школі»).

Грамотний вживається не тільки на позначення людини, яка добре знає правила орфографії та пунктуації, вільно володіє мовою; так можна сказати й про того, хто добре обізнаний із справою в певній галузі, а також про його творчий доробок. Наприклад: грамотний інженер, політично грамотна людина; грамотний проект. «…Райком вчить свої кадри бути не лише грамотними керівниками технологічних процесів, але й справжніми вихователями мас» («Комуніст України»). «Прилад без уважного, технічно грамотного апаратника багато не наробить» (Ю. Шовкопляс).

Відповідні семантичні особливості мають і інші утворення з цим коренем – іменник грамотність, прислівник грамотно. «Грамотність – це вільне володіння рідною мовою, а не лише вміння без помилок написати слово чи в потрібному місці поставити відповідний пунктуаційний знак» («Українська мова і література в школі»). «Зростання загальної культури і технічної грамотності трудящих нерозривно зв’язане з дальшим розвитком вищої та середньої спеціальної школи» (Резолюція XXIII з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу на Звітну доповідь Центрального Комітету КПРС). «Написано грамотно, – продовжував секретар. – Ви повинні й далі працювати» (О. Донченко). «Тепер дедалі виразніше відчувається, що економічно грамотно вести господарство неможливо без знання основ наукової організації виробництва і праці, без наполегливого впровадження цих основ у життя» («Комуніст України»).

Слово письменний – відносний прикметник, а грамотний – якісний, він може мати й ступені порівняння. «– …Ти, правда, хлопак справний, в боях авторитет здобув… І грамотніший за багатьох з нас, і медалі тобі не дурно повішано… Але ж молодий та ласий на все, що в очі б’є!» (О. Гончар).

Раніше слова грамотний, грамотність часто вживалися в значенні «письменний», «письменність». І тепер їх часом пов’язують із значенням «вміння писати й читати». Порівн. «Радянський Союз став країною суцільної грамотності; десятки мільйонів трудящих подолали свою культурну відсталість, стали активними і свідомими борцями за побудову комунізму» («Комуніст України»), «Про поширення грамотності [в Ольвії] свідчать численні графіті – продряпані гострим предметом на глиняних посудинах і металевих виробах імена їх власників, посвяти божествам, заклинання та ін.» (Нариси стародавньої історії Української РСР). «Слід відзначити, що в дореволюційний період грамотне населення на Україні становило в містах 42 проценти, а в селах 15,5 процента» («Комуніст України»).

Але таке вживання слів грамотний, грамотність (в значенні відповідно «письменний», «письменність») з часом дедалі виразніше сприймається як стилістичний архаїзм.

У сучасній мові можна сказати про якусь людину, що вона письменна, але водночас не грамотна (тобто вміє читати й писати, але не знає правил граматики, говорить і пише з помилками). Уже сама формальна можливість існування такого твердження свідчить про те, що варто уникати вживання слова грамотний у значенні «той, що вміє писати й читати».