Привид, привід. Привид – це видіння, що його малює уява, образ чогось не існуючого насправді. «Чудний видиться Лізі привид. Він нагадує мужчину. Глибокий шрам перетинав йому чоло» (Ю. Яновський). «Втомившись, вони [діти] забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці» (М. Коцюбинський). «В холодних очах льодом переливається лють і на прочан, і на жінку, і на всі дурні примхи, за якими стоїть привид виродження» (М. Стельмах).
Привід – це випадок, обставина, що їх можна використати з якоюсь метою, причина. «Привід – це подія, що відбувається безпосередньо перед іншою подією, розв’язує її появу, але не породжує її» («Основи марксистської філософії»). «Я сів на стілець і замислився про те, що могло дати привід для нашого арешту» (О. Досвітній), «Кустанай – місто, і там повно бїльшовиків-комуністів. Це вони дають в усьому привід, вони організовують казахську бідноту й середняків-казахів на боротьбу з байством» (О. Донченко). «Федір її недовго слухав, швидко набридало те сестрине пташине щебетання, і він або сам втікав з кімнати, або знаходив привід до того, щоб її випровадити» (Ю. Збанацький).
Чітке розрізнення цих слів знаходимо у П. Дорошка. Порівн.:
Так троє всі із трьох боків
ішли, шукали привід,
та Ганну жоден не зустрів:
не Ганна – просто привид.
Звичайно, друкарською помилкою є неправильне написання слова привид у наведених нижче прикладах, але спричиняється воно до спотворення думки, до виникнення алогічності контексту. Порівн.:
Чи привід (треба: привид. – Є. Ч.) се пітьми нічної,
Що з сонцем боротись забаг?
Чи велет предвічний – заклятий
Тут, ставши скалою, застряг? (І. Франко).
«[Стадницький] – …Коли б ви потиснули в своїй голові засіки з мелодіями і дали трішечки місця практицизму, то ви б… зрозуміли, що перед нами, землевласниками, стоїть привід (треба: привид. – Є. Ч.) куперівських могікан» (М. Стельмах).