Привласнювати, присвоювати. Привласнювати – «самовільно робити своїм, своєю власністю». «Збираючи на фабриках і заводах мільйони робітників, усуспільнюючи процес праці, капіталізм надає виробництву суспільного характеру, але результати праці привласнюють капіталісти» (Програма КПРС). «І Мар’ян, минувши перші рядки, знову прочитав: «Ніхто із людей не створював землі, ніхто із людей і не повинен привласнювати землю» (М. Стельмах); «видавати за своє» – «Совість його була неспокійна, від почував себе людиною, яка привласнює те, що їй не належить» (О. Гончар).
В усному мовленні і в мові художньої літератури паралельно з привласнювати вживають і присвоювати. «…Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину»; «Ти хотів би собі присвоїти чужі папери?» (І. Франко).
Присвоювати – «надавати комусь службового або почесного звання» – «Весною Василеві присвоїли звання старшого лейтенанта, доручили командувати ротою» (В. Логвиненко); «самовільно взяти собі якісь права, видавати чужі думки, ідеї за свої» –
Спусти їм – то таке закоють,
І власть твою собі присвоють,
І всім дадуть нам киселя… (І. Котляревський).
«Ого! Може, й тут присвоюєте ви собі право сягати активно в моє життя? – спитала вона, приступаючи до мене ближче» (О. Кобилянська); «прибирати назву, найменування, ім’я» – «Щоб одурити трудящі маси, кадети присвоїли собі фальшиву назву: «Партія народної свободи» (Історія КПРС).
Отже, в сучасній літературній мові присвоювати слід вживати, коли мова йде про те, що хтось надає комусь почесне або службове звання; хтось самовільно бере собі якесь звання, прибирає назву і т. д., а також часом для опису ситуації, коли хтось самовільно бере собі якісь права, видає чужі думки, ідеї, плани за свої (тут присвоювати сполучається із словом, що виражає абстрактне поняття). Привласнювати, очевидно, можна сполучати із словами, що означають і конкретні, і абстрактні поняття. Воно більш поширене, ніж слово присвоювати в останньому значенні.