Причинний, причиновий. Слово причинний в українській мові завжди вживалося в двох значеннях. У минулому столітті воно було поширене (у формі субстантивованого прикметника) як відповідник до слова «божевільний».

Не русалонька блукає:
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить (Т. Шевченко).

«Маруся (до божевільного):

Причинний, ще нещасніший, ніж я,
Але не дуже, бо сама я хутко
Зроблюся божевільна, як і ти» (В. Самійленко).

Тепер слово причинний на позначення психічно хворої людини вживається рідко. «Учитель навпомацки, нервуючи, знаходить пачку листівок, розділяє їх надвоє і вкладає в чоботи. Тепер він швидко взувається на босу ногу, накидає на плечі піджак, виходить в клас і вже з порога спокійно, навіть позіхаючи, питає:

– Хто там, причинний, так барабанить? Чого б ото вночі ломитись у двері?» (М. Стельмах). «– Як тільки хвилина дозвілля випаде мені, так я ходжу, як причинний, ходжу, міркую, планую» (О. Кундзич).

Друге значення слова причинний – «той, що виражає причину, зумовлений причиною». «В. І. Ленін не раз підкреслював, що пізнання причини і наслідків відбувається в процесі практики суспільного життя. Для історика дуже важливо знати, що розкриття причинних зв’язків означає глибоке вивчення і узагальнення відповідних фактів і явищ» («Український історичний журнал»). «Причинний зв’язок явищ – це, інакше кажучи, зв’язок причини і наслідку» (підручник логіки) .

Проте останнім часом починає вимальовуватися тенденція в другому значенні вживати не причинний, а причиновий. Наприклад; причиновий зв’язок (у філософії, у синтаксисі). Це явище вже відбито в Російсько-українському словнику для середньої школи Д. І. Ганича і І. С. Олійника (думка укладачів категорична: слова причинний як відповідники до російського причинный вони навіть не згадують, єдино можливим відповідником вважаючи причиновий).

Хоча така рекомендація цілком доречна, слово причинний у значенні «той, що виражає причину, зумовлений причиною» на сьогодні ще дуже поширене.