Тиждень, неділя. У сучасній мові проміжок часу в сім діб називають тижнем.

Аж тиждень так собі нудила,
А потім трути розвела
І генерала напоїла
Та й спать, упоравшись, лягла (Т. Шевченко).

«Де він, де він?
Тепер же я знаю…»
«Через тиждень обіцявся
Прийти за тобою».
«Через тиждень! через тиждень!
Раю мій, покою!» (Т. Шевченко).

«Організація доручила Валентинові скласти радіоприймач. Скласти будь-що. Вже цілий тиждень молоді підпільники напружено чекали наслідків Вальчиної роботи» (О. Гончар).

Сьомий день тижня, день відпочинку називають неділею.

«Кордон! Ми знов повернулись сюди, і вартовий став на тому самому місці, де він стояв 22 червня 1941 року. Ми не забули нічого, але багато чого навчились. Ми живі, змужнілі й досвідчені. А чи живий ти, ворожий авіаторе, з залізним хрестом на грудях, ти, який у ту далеку чорну неділю скинув на цю прикордонну будку першу бомбу з свого літака?» (О. Гончар).

«З суботи на неділю, коли Степан молодцювато під’їхав на димчастих шкапах до їхніх воріт, Марійка похапцем розрізала до спідньої шкуринки свіжоспечену хлібину, ножем видовбала в одній половині глибку, поклала туди грудку масла і обережно всунула це харчування в торбину, де вже лежало кілька огірків, цибулин і яблук» (М. Стельмах).

Походження слова неділя досить прозоре: воно утворилося з частки не і дієслова дълати і означало день, коли, за релігійними поняттями, «гріх» було працювати. Та згодом назву неділя почали поширювати на поняття «тиждень». Це сталося, мабуть, тому, що для позначення повторюваних відрізків часу в один чи кілька тижнів використовувалася назва якогось одного дня тижня, від якого вели відлік, переважно назва особливого дня в тижні – неділі. Спочатку говорили «мине дві неділі», «через три неділі», маючи на увазі саме день – неділю, яка повторюється щоразу через тиждень, але згодом ця назва почала означати проміжок часу між двома такими днями (аналогічна заміна відбулась і в інших часових назвах – наприклад, літо). Можливо, цьому сприяло те, що з часом етимологія слова неділя («день, коли не дозволяється працювати») почала забуватися, стиратися.

Паралельне вживання слова неділя в двох значеннях – факт незаперечний, зафіксований у дожовтневому фольклорі і художній літературі. Порівн.:

Ходив же я [на панщину] в понеділок,
Ходив у вівторок,
А вже ж мені показалось,
Що вже неділь сорок (народна лірика).

В кружку сердечні сі сиділи
І кисло на море гляділи,
Бо їх не кликали гулять,
Де чоловіки їх гуляли,
Медок, сивушку попивали
Без просипу неділь із п’ять (І. Котляревський).

Не неділю,
Не дві, не три і не чотири!
Як тій болячці, як тій хирі,
Громадою годили
Тому борцеві… (Т. Шевченко).

«Гості роз’їхались уже світом, а Ганя цілих шість неділь не вставала з постелі» (І. Нечуй-Левицький).

Деякі письменники вживають слово неділя в обох значеннях навіть в одному творі. Порівн. у М. Коцюбинського («Андрій Соловейко»): «…Напрацюєшся цілий тиждень – в неділю хочеться одпочити, розвеселитися…» і «Тільки через неділь п’ять, після довгої слабості, опам’ятався Андрійко, почав пізнавати дядька, тітку, людей…».

Але ці назви розрізняються чітко, якщо про окремий день і про тиждень йдеться в тому самому або близько розташованому реченні. Порівн. у Панаса Мирного в «Повії»: «Минув тиждень. Була вербна неділя» і «Там, у городі, розкіш їм [городянкам], воля, страху немає… От воно і звикне без діла сидіти, по сім неділь на тиждень справляти!».

У сучасній літературній мові чітко вимальовується тенденція вживати слово неділя тільки в значенні «сьомий день тижня»; позначення цим словом поняття «тиждень» сприймається як порушення лексичної норми.