Уява, уявлення. Уява – «здатність уявляти», «фантазувати». «О. М. Горький писав, що у витворах народної уяви завжди жило прагнення поліпшити реальне життя» (М. Рильський). «…Він майже несвідомо, палкою своєю уявою вже відроджував поруйноване, зарівнював вирви на ленінградських майданах, вводив пароплави в порт» (О. Гончар). «Його чиста уява бачила в цих кресленнях немовби запланований зміст свого життя й, можливо, слави» (О. Довженко).

Слово уява вживають також, коли йдеться про виникнення в свідомості спогадів про минуле.

Устає в уяві Третя Рота,
вся в крові, руїнах, бур’яні (В. Сосюра)

«І думки мимоволі навертались до рідного села, яким виникало воно в його уяві тепер, після зустрічі з земляками» (А. Головко).

Уявлення – «знання, розуміння чогось». «Про село вона мала досить туманне уявлення, бо бачила його лише з вікна залізничного вагона, коли виїжджала на якийсь курорт до Чорного моря» (С. Добровольський).

У розмовній мові слова уява і уявлення плутають. Наприклад: «В його уявленні (треба: уяві) одна за одною виринали картини далекого дитинства». «Хворе уявлення малювало (треба: хвора уява малювала) йому якісь страхіття». «Він не мав ніякої уяви (треба: ніякого уявлення) про те, що сталося».