Щастити, таланити, везти. Коли людина має несподіваний успіх у якійсь важко розв’язуваній справі, кажуть, що їй щастить, таланить. «Він уже марить і пливе по гарячих пісках на гарячій сковороді, і йому здається, що голова в нього уже репається, як кримський каштан. Але і на цей раз щастить: його підбирає караван, його відпоюють кумисом і везуть на верблюдах, як бухарського еміра» (Г. Тютюнник). «Каховка поставала перед ним, як біле, веселе місто-ярмарок у пишній зелені, у каруселях, у весняних барвистих райдугах, під якими кожному щастить, під які лише досить ступити, як у кишенях тобі задзвенять легендарні таврійські червінці» (О. Гончар). «Соломії сьогодні щастило» (М. Коцюбинський). «Щасти ж тобі, сину!» (А. Головко). «Грицькові справді не таланило» (Б. Грінченко). «Був [Довбуш] дуже веселий, бо таланило йому дивовижно» (В. Гжицький). «– Так ось. Усі мої біди, певно, йдуть від нашого прізвища – Щасні. На прізвище – щасні, а насправді – нещасні. Все життя не таланить не то що мені, а й моєму батькові не таланило» (Ю. Збанацький). «Доярку та конюха називали запізніло закоханою парою.

– Що ж, – відповідали купільчани, – хай їй таланить у житті! Запізніле щастя буває тривалішим…» (М. Рудь).

У розмовній мові і в мові художніх творів досить поширене вживання в цьому значенні слова везти. «Храпко: … Ні, не везе таки мені на сімейку!» (Панас Мирний). «Навколо – ні душечки. Ні, їм [Остапові й Соломії] таки везло нині! Туман стояв густий, мов кисіль» (М. Коцюбинський). «– Бензину чорт-ма, от не везе отак» (А. Головко). «Везе, як утопленику» («Українські народні прислів’я та приказки»).

Дієслово везти в останні десятиріччя починає помітно витісняти в розмовній мові щастити і таланити (особливо зменшилася частотність вживання останнього). Тим часом у щастити і таланити прозоріша семантика (від щастя; талан – щаслива доля), і саме через це їх треба було б вживати ширше. Таланити давно властиве українській мові, раніше досить часто вживалося, і нема підстав і рації відмовлятися від нього і тепер.

Отже, слова щастити, таланити, мабуть, більш варті уваги мовців, ніж везти, нині дуже популярне; очевидно, не слід так часто вживати його на шкоду іншим синонімам.

Щодо всіх трьох слів – щастити, таланити, везти – слід зазначити, що вони мають відтінок значення «сприятливий збіг обставин, незалежний від дій, намагань, прагнень людини». Коли ж ідеться про досягнення позитивного результату внаслідок власних активних дій, а не щасливого випадку, можна вживати і дієслово вдаватися (вдаєшся). Наприклад: «Після багатьох спроб ученому, нарешті, вдалося одержати речовину, яку він так довго шукав». «Ще слава богу, що мені… удалося закрепить серце так… що муштруюся собі та й годі» (Т. Шевченко). «Козаков повз невтомно. Він, Козаков, якого на тактичних навчаннях ніякою силою не вдавалось командирам змусити повзати по-пластунському, щиро, без фальшу, тут повз так, ніби це з дитинства було його найулюбленішою справою» (О. Гончар). «…Федору Івановичу ніяк не вдавалося заснути: облишив думати, про Київ, своє місто виникло в уяві – Славгород, хвилюючи невиразною якоюсь тривогою» (А. Головко).