Грунти – це верхній шар земної кори, придатний для життя рослин, а грунта – ділянка землі (Див. І. М. Кириченко. Орфографічний словник, К., Вид-во АН УРСР, 1961, с. 107).

У книзі «Сучасна українська літературна мова. Морфологія». За заг. ред. акад. І. К. Білодіда (К., «Наукова думка», 1969) про це написано так: «Кілька іменників чоловічого роду в називному відмінку множини можуть мати паралельно закінчення -и та -а (останнє за походженням – флексія називного відмінка двоїни о-основ); вуси і вуса, рукави і рукава, грунти і грунта (з відмінним значенням), хліби і хліба (з відмінним значенням), напр.: «Бурі лесові грунти використовуються у виноградарстві» (П. Власюк); «…Необмежені грунта, а мені не дав бог ні клаптика землі» (М. Коцюбинський)…» (с. 108).