Іменник друг належить до твердої групи ІІ відміни і в однині змінюється так, як іменники твердої групи. Проте в множині узвичаєно вживати не очікувану з граматичного погляду форму други, а друзі – архаїчну форму, яка відмінюється за зразком іменників м’якої групи.
У дореволюційній українській художній літературі можна знайти багато прикладів вживання письменниками, зокрема І. П. Котляревським, Т. Г. Шевченком, І. Я. Франком, обох форм множини – друзі і други.
І. Франко у вірші «Каменярі» використовує форму други («… други й недруги, гнівнії та сердиті, і нас, і намір наш, і діло те кленуть»), хоча розмір і ритм вірша давали змогу поставити слово друзі. Можливо, в цьому разі саме такий вибір стався під впливом сусіднього слова недруги.
Подібне явище спостерігаємо і в російській класичній літературі. Наприклад, у творах О. С. Пушкіна поряд із друзья є й форма други: «Друзья мои! Прекрасен наш союз!» і «Но не хочу, о други, умирать; я жить хочу, чтоб мыслить и страдать».
У сучасній українській літературній мові форма други вважається ненормативною.