Слово майбутнє в наведеному реченні є| прикметником, який субстантивувався, тобто почав виконувати функцію іменника. Проте його не можна віднести до жодної з відмін іменників.

Як відомо, прикметники передають ознаку тих іменників, з якими вони пов’язані. Але у прикметниках, які переходять в іменники, відбуваються зміни, спрямовані на зближення з цією частиною мови: категорії роду й числа набувають певної лексико-формальної самостійності, а категорія відмінка – іменникових функцій. Наприклад, у наведеному реченні в словах про майбутнє родова й відмінкова ознаки вже не залежать від іншого слова, тобто є показником субстантивування слова майбутнє, переходу його до категорії іменників; про майбутнє – додаток, виражений непрямим відмінком (див.: Курс сучасної української літературної мови. За ред. акад. АН УРСР Л. А. Булаховського, т. І. К., «Радянська школа», 1951, с. 308).

Субстантивований прикметник, як і іменник, має одну родову ознаку. Так, слово майбутнє належить до середнього роду, передова (стаття в газеті, журналі) – до жіночого, будівничий – до чоловічого. Якщо субстантивований прикметник виступає в чоловічому і в жіночому родах (подорожній – подорожня), то це не форми одного слова, а різні слова.

Та незважаючи на все це, прикметникові іменники зберігають відмінкові закінчення, характерні для прикметника. Пор. майбутнє місто – світле майбутнє; майбутнього міста – світлого майбутнього; майбутньому місту – світлому майбутньому і т. д. Отже, прикметники, які переходять в іменники, зберігають прикметникову систему зміни за відмінками, а ті, що вживаються і в однині, і в множині, – за числами.

Маючи прикметникові закінчення, субстантивовані прикметники, природно, не можуть належати до жодної з відмін іменників.