Слово спасибі в українській і російській мовах розвинулося з давньоруського словосполучення спаси богъ (в українській мові о в закритому складі перейшло в і, утворилася форма спасибіг), в якому згодом обидва слова зрослися, кінцевий ъ занепав, а разом з ним відпав і приголосний звук г. (Див.: Г. П. Цыганенко. Этимологический словарь русского языка. К., «Радянська школа», 1970, с. 445).

В «Орфографічному словнику» І. М. Кириченка (К., Вид-во АН УРСР, 1961) написано, що спасибі є часткою (с. 431). У «Словаре русского языка» С. І. Ожегова (М., ОГИЗ, 1949, с. 798) зазначається, що в російській мові слово спасибо може виступати як частка і в значенні іменника. Причому як ілюстрація до вживання слова спасибо в першому значенні наведено приклад: «Спасибо соседу, что помог». Проте погодитися з таким трактуванням не можна. Очевидно, що в цьому разі слово спасибі не є часткою. І в жодному підручнику, посібнику з української мови, виданому за останні два десятиліття, серед часток це слово не розглядається, хоча за семантикою його можна вважати близьким до так званих спонукальних часток, які служать для вираження бажання, прохання, наказу, заборони, заклику до дії. З погляду етимологічного і морфологічної будови воно має багато спільного із словом бодай, яке належить до цієї групи (бодай теж походить із давньоруської мови, утворилося внаслідок злиття компонентів словосполучення, яке складалося із слова бог і наказового способу дієслова; і в цьому утворенні втрачений кінцевий приголосний (г) слова бог). Проте слово бодай набуває значення спонукання, наказу, сполучаючись з дієслівними формами. Слово ж спасибі має самостійне значення. Тому є більше підстав відносити слово спасибі до вигуків. Саме таке тлумачення бачимо в «Курсі сучасної української літературної мови». За ред. акад. АН УРСР Л. А. Булаховського (т. І. К., «Радянська школа», 1951), де серед інших груп є «вигуки на виявлення привітання чи то експресивних звукових жестів, вживаних у різних випадках життя при зустрічі між знайомими чи співбесідниками взагалі: добридень, до побачення, спасибі і под.» (с. 338).

Вигуком вважають слово спасибі і укладачі «Українсько-російського словника» (т. V. К., Вид-во АН УРСР, 1962), вказуючи, що воно може виступати і в інших значеннях: іменного присудка, вставного слова (с. 424). Зокрема, як ілюстрація до вживання слова спасибі в значенні присудка наводиться приклад, аналогічний до речення, яке нас цікавить: «Спасибі батькові й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу навчили» (Г. Квітка-Основ’яненко).

У книзі «Сучасна українська літературна мова. Морфологія». За заг. ред. акад. І. К. Білодіда (К., «Наукова думка», 1969, с. 528) слово спасибі розглядається як вигук. Тут зазначається, що за походженням та звуковим оформленням, а також за способом творення вигуки можна поділити на дві групи: первинні і похідні. Слово спасибі належить до розряду похідних – вигуків, що утворилися від інших частин мови. Тут зазначається, що це численна група скам’янілих форм іменників, дієслів, прислівників, які, втративши граматичні й лексичні властивості повнозначних частин мови, перейшли у вигуки, тобто осмислюються в мові як слова, що виражають почуття чи волевиявлення людини.

За значенням вигуки поділяються на емоційні та вигуки, за допомогою яких передаються різні волевиявлення людини. До останньої групи відносять, зокрема, слова, що виражають привітання, пробачення, подяку, прощання, прохання тощо. Серед них і слово спасибі.

Отже, спасибі – вигук. Вигуки самі по собі не мають граматичних категорій, не вказують на зв’язок між словами в реченні. Але є вигуки, які можуть вживатися в значенні іменника, дієслова та інших частин мови; можуть виступати в ролі підмета, присудка, додатка, означення та обставини. Зокрема, слово спасибі може субстантивуватися (бути в значенні іменника), і тоді воно виконуватиме в реченні функції підмета (наприклад, «Щире «спасибі» хлопця зворушило присутніх»), додатка («Гаряче «спасибі» висловили колгоспники будівникам гідроелектростанції»); може виступати як вербалізоване слово (від лат. verbum – дієслово), і тоді воно матиме значення предикативності, вживатиметься в реченні як присудок (наприклад, «Спасибі товаришеві за піклування»). Звичайно, спасибі може виступати і як вставне слово.

У реченні, про яке йдеться в запитанні, слово спасибі має вербалізоване значення і вживається у функції присудка.