Правил, які визначали б написання російською мовою українських географічних назв, у нашому правописі немає. Там наведені правила, що певною мірою (з них є багато винятків) нормують передавання українською мовою окремих звуків у російських географічних назвах. Це дає підстави зробити висновок про деякі закономірності, що випливають з цих правил. Зокрема, в § 108, п. 4 «в» «Українського правопису» (К., 1960) сказано, що російське и передається через и «у коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української і російської мов, напр.: Виноградово, Кисловодськ, Липецьк, Лихославль» (с. 129). Незважаючи на примітку, яка йде після цього («З метою якнайближчої передачі російських географічних назв в українській транскрипції й уникнення перекручень, з правил, які наведені в підпунктах «б» (про передавання російського и через и в географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для української і російської мов, якщо ці імена в українській мові не мають форми, виразно відмінної від форми цього ж імені, вживаної в російській мові. – Ред.) та «в», допускаються винятки»), правило про написання української літери и в спільносхіднослов’янських коренях слів, що лежать в основі російських географічних назв, вагоме і охоплює велику кількість випадків.

Таким чином, якби у назві села Висунськ корінь був вис-, тобто такий, як у дієслові висіти, то російською мовою треба було б писати Висунск.

На основі морфологічного розгляду слова Висунськ більш вірогідною видається думка, що воно пов’язане з доконаним видом дієслова висувати – висунути (або з відповідним дієприкметником). Якщо це так, то -и- тут входить до префікса ви-. А українське -и- у префіксі ви- російською мовою передається через ы (пор.: виїхати – выехать, вирізати – вырезать і под.).

Є ще один аргумент на користь оформлення російською мовою назви села як Высунск. Адже в такому вигляді назва села ближча до тієї, яку вживають місцеві жителі.