Давно побутують припущення, що Г. Чупринку розстріляно випадково, під час більшовицької облави, коли поет повертався до Києва від батьків з села Гоголеве колишнього Остерського повіту Чернігівської губернії, де він народився 9 грудня 1879 р. Дата смерті— 1921, мабуть, з’явилася пізніше, бо А. Лейтес і М. Яшек у своєму бібліографічному довіднику «Десять років української літератури (1917— 1927)» вказують на 1919. Цю ж дату зазначають і А. Лебідь та М. Рильський у літературній хрестоматії «За 25 літ». Чому ж так довго стверджувалося, що Г. Чупринка був розстріляний у 1919 р., коли в ці перші пореволюційні роки легко було документально уточнити? Мабуть, тому, що в 1919 Г. Чупринка був заарештований чекістами за підготовку як стверджується у виданні «Вибраних поезій» (X., 1930), «протирадянського повстання на Чернігівщині з метою дезорганізації більшовицького запілля». Було його заарештовано начебто в Києві й вивезено до Кожухівського |
203 |
концентраційного табору під Москвою, але згодом, через два роки, його звільняють і він повертається до столиці.
Відомий поет і прозаїк К. Поліщук згадував, що в 1919 р. Г. Чупринка був у Києві, редагував разом із М. Семенком журнал «Мистецтво». К- Поліщук улітку того ж року прочитав у газеті «Киевский коммунист», яка почала виходити у вересні 1918 р., повідомлення про ліквідацію «банди Чупринки», а на другий же день із цього негаданого для нього оголошення дізнався, що сам Г. Чупринка перебуває в Київському губернському ЧК і незабаром його долю вирішуватиме Ревтрибунал. Письменники, переважно «музагетів- ці», які добре знали самого Чупринку і його творчість, звернулися з клопотанням до голови Всеукраїнської ЧК Мартина Лаціса. На суді від київської художньої інтелігенції виступив тоді нарком освіти О. Шумський, який просив зважити на «величезні заслуги як поета» Чупринки, а також урахувати клопотання селян його рідного села. В ньому згадувалась участь Г. Чупринки в діяльності Гоголівського комітету РСДРП (б) в революційні 1905—1907 році. У вересні 1905 р. жандарми зробили обшук у Г. Чупринки і виявили 16 примірників прокламацій РСДРП. І хоча в протоколі Чернігівського губернського жандармського управління він засвідчив: «Я не визнаю себе винним», його за «поширення прокламацій злочинного змісту» все одно було «передано під особливий нагляд за місцем проживання в с. Гоголів» ‘. Революційна діяльність Г. Чупринки в 1905—1909 рр. поки що чекає на свого дослідника. Відомо, що його кілька разів заарештовували жандарми, ув’язнювали — то в Лу- к’янівській тюрмі, то відправляли аж до Смоленська… Він часто пробирався до рідного Гоголева, але нелегально, бо його позбавляли права з’являтися на Чернігівщині. Тому Г. Чупринка перебував у Києві, де в нього було чимало друзів, знайомих, де він, врешті-решт, після кількох поетичних вправ російською мовою друкує 13 травня 1907 р. у газеті «Рада» свій перший вірш українською мовою «Моя кобза». Стимулювала його творчу енергію дружба з українським поетом і видавцем О. Коваленком, який згуртував навколо себе молодих українських письменників, знайомив їх з модерною світовою поезією. Г. Чупринка відвідував дім О. Коваленка, де зачитувалися К- Бальмонтом, І. Аненським, О. Блоком, Е. По, Ш. Бодлером, П. Верленом, дискутували про шляхи розвитку української поезії, обговорювали |
1 ЦДІАУ. Ф. 1439. Оп. 1. Спр. 238. |
204 |
перспективи українського авангарду, а згодом — і символізму. О. Коваленко залучив Г. Чупринку до роботи в новому, організованому 1909 р. друкованому органі — журналі «Українська хата». Захоплений новими ідеями відродження української літератури, відродження на національній основі, але з творчим використанням новітніх течій і напрямів в російській, польській, французькій та інших літературах, Г. Чупринка пориває із газетою «Рада» і переходить на позиції «Української хати». У віршах «Радяне» і «Лайливий публіцист», які опублікувала віденська «Чорна Рада», поет саркастично відгукнувся про співробітників «Ради», передусім С. Єфремова, за їхню орієнтацію на «перли коштовні» і «слова красномовні», що ними нові «бонавентури» начебто вносять в українську громаду замість справжньої літератури сміття.
Полеміка між «радянами» й «хатянами», на жаль, витлумачується до сьогодні надто одноплощинно, без належного урахування тогочасних суспільно-політичних і культурно-мистецьких явищ і проблем. Особливо різко оцінювалась діяльність щоденної газети «Рада», яка почала виходити з 15 вересня 1906 р. на зміну забороненої царським урядом «Громадської думки». Проіснувала вона до липня 1914 р. і зробила багато корисного для української літератури. На її сторінках постійно друкувались О. Олесь, С. Васильченко, М. Вороний, Б. Грінченко, В. Винниченко. Г. Чупринка виступав проти «радян» тому, що сам тяжів до авангарду в поезії, який обстоювала «Українська хата». Втім, не поділяв він і крайніх полемічних перехльостів «ха- тян», зокрема, їхню оцінку революційного руху, який, на їхнє переконання, ніс у собі жорстокість, свавільство й нову несправедливість, та й взагалі не бажав впрягатися в безкінечні суперечки. Систематично в «Українській хаті» Г. Чупринка не співробітничав — не з його бурлацькою, схильною до богемності вдачею було вдумливо вчитуватися в дискусійні статті, які з’являлися часто і в різних виданнях, тим паче дисциплінувати свою поетичну фантазію над редагуванням чужих віршів. Його часто бачили в різних районах Києва — то в Голосієві, то на Подолі серед невдах-літера- торів, художників, то на Деміївці, серед злодіїв, проституток. Навряд поет зібрав би в окрему збірку свої вірші, друковані в газетах «Рада» і «Слово», тижневику «Рідний край», щомісячниках «Літературно-науковий вісник» і «Українська хата», двотижневику «Чорна Рада», якби не О. Коваленко. Передусім завдяки йому в 1909—1913 рр. виходять поетичні книжки Г. Чупринки «Огнецвіт», «Метеор», «Ура |
205 |
ган», «Білий гарт», «Сон-Трава», «Контрасти», поема «Ли- цар-Сам». Своєрідні поетичні вступи-захоплення — «Прологи» — писав до них Олекса Коваленко. «В українській поезії, після безликого монотонного переспівування Шев- ченкових поезій, починається нова ера, з філософічно- етичним напрямком, в вільній, артистичній формі.
Настроїли вже на новий лад свої кобзи: Микола Вороний, 0. Олесь, Петро Карманський, Василь Пачовський, Микола Філянський. А ось іде ще один поет: Грицько Чупринка, що вплітає в вінок Української Музи свій «Огнецвіт» ‘,— так репрезентував молодого поета його старший друг і колега. У пролозі до книжки «Метеор» він пише, що поезія Чупринки — це «метеор на обрії української поетичної ночі!»2, а до книжки «Ураган» подає таке образне узагальнення його поетичного новаторства: «І тоді, коли в душі ще не вляглось зворушення, викликане «Метеором», і не затих поклик чарівницький — летить грізним ураганом, …поет зрозумів, що все, що оджило свій вік, що потрухло — треба змести, сплюндрувати, щоб не глушило молодих, свіжих жагучих паростів…»3. У присвяченому О. Коваленку вірші «Поет» Чупринка писав: 0 ні Поет — не гладіатор, Що бавить натовп цирковий! Поет — пророк. Поет — новатор 1 вільний мучень життьовий. Цей епатажний, нехарактерний для української літератури погляд на роль поета викликав гостру реакцію, особливо з боку тих, хто сповідував лише громадянське призначення літератури. Г. Чупринка спонукально вдається до іншої крайності — вивищує поета над «юрбою», не здатною зрозуміти його ідеальних поривань в блакитні простори, його інтуїтивних, магічних осяянь і холодної космічної самотності. Ось вірш «В царстві висот»: Я, мов дух, в самоті В чарівній висоті, В невимовно-чудовому мирі, Де горять, Миготять Зорі — свічі святі В голубому ефірі, — Красоті помолюсь |
1 Чупринка Г. Огнецвіт / Пролог Олекси Коваленка. (Укр. вид. «Ранок»] . 1909. С. 9—10. |
2 Чупринка Г. Метеор / Пролог Олекси Коваленка. [Укр. вид. «Ранок»] . 1910. С. 4. |
3 Чупринка Г. Ураган / Пролог Олекси Коваленка [Укр. вид. «Ранок»] . 1910. С. 4—5. |
206 |
І заллюсь, Розіллюсь В передзвонах на царственій лірі. Звісно, нові часи потребували нових форм, нових образно-смислових ключів для розкриття і виявлення нової соціальної духовної реальності, і поетичний бунт проти трафаретів, проти примітивних літературних смаків був виправданий, назрілий. Г. Чупринка переймається звеличуванням пророчої місії світлого генія-Поета, впивається солодкою магією віршових ритмів, які виколисують його самолюбство й виносять його уяву на вершини самотності та гордої зневаги до гріховного, сліпого натовпу. Та в цьому натхненному протесті та самолюбному викликові «мізерній юрбі», мабуть, було більше декларацій, пишної риторики, мелодраматичного епатажу, ніж справжніх авторових болей і переживань. Свого часу та й, на жаль, до сьогодні поезія Г. Чупринки в декого асоціювалася з його віршем «Дзеньки-бреньки», ідейно-смисловий настрій якого автор не випадково уточнив: «поетичний жарт»: Викликає ясний дух Вірш легесенький, як пух, Вірш, як усміх неньки, Вірш маленький, коротенький, Без задумки, без вагання, Без кохання, без благання. І серденьку легко-легко, Бо прогнали сум далеко Дзеньки- бреньки. Ллються, в’ються І сміються Дзеньки-бреньки. Різнотонні, Різнодзвонні, Солоденькі, Золотенькі Життьові брехеньки. У Г. Чупринки чимало таких творів, що заворожують самим поетичним звукописом, мелодикою ритму, дзвінким переливом тонів. І саме гіпнотична сила ритму є їхньою основною силою, чарівною прикметою, що заступають неодноразовий повтор рими, невдалий епітет, шаблонний образ. На цих характерних рисах поезії Грицька Чупринки наголошував на сторінках «Украинской жизни» (1916. № 11, 12) білоруський поет М. Богданович: «Чупринка — поет рідкісного, своєрідного типу таланту, риси якого, попри всю їхню відносну простоту, відзначаються масштабністю, зіркою |
207 |
окресленістю. Понад те, Чупринка — чи не найхарактерніший, найпоказовіший і закінчений представник його творчого типу серед поетів усіх трьох руських літератур»
Його перу належать двадцять дві літературно-критичні статті й рецензії, зокрема про твори І. Нечуя-Левицького, І’. Хоткевича, М. Вороного, М. Філянського, Михайла Жука, Михайла Семенка. У першому посмертному найповнішому виданні творів Г. Чупринки в Празі 1926 р. упорядники вмістили 447 творів. Це і поезії, і літературно-критичні статті, й рецензії, а саме — 423 вірші українською мовою, 2 — російською і 22 рецензії. Однак були й інші оцінки. Наприклад, журнал «Книгар» у лютому 1919 р. опублікував статтю М. Зерова «Гр. Чупринка. З приводу нового видання творів», в якій критик уважно проаналізував метрику і ритм його поезій, основні ідейно-смислові акценти. Свої критичні спостереження він узагальнює таким чином: «Теми його далеко не нові навіть в українській поезії, оброблення їх доволі примітивне і поверхове, правдиве поетичне захоплення заступається здебільшого риторикою. Бадьорий настрій його поезій — всупереч невпинному квилінню українських версифікаторів, відчуження від патріотичних трафаретів в свій час мали значення, як протест проти літературної традиції, але це значення було явищем часовим. Для української ж поетичної мови Чупринка наробив великого лиха, засмітивши її варваризмами і прозовими виразами, од яких одгонить газетним жаргоном». Такий присуд не міг не вразити поета, тим паче, що М. Зе- ров категорично узагальнив: «Мало має права Чупринка на титул українського Бальмонта». На жаль, здійснений критиком-неокласиком аналіз поетичного вибраного Г. Чупринки, виданого товариством «Криниця» (четвертий начебто вже підготовлений до друку том його поезій так і не побачив світ), давав підстави для суворого, хай не присуду, але висновку. Все ж поезія Г Чупринки — це своєрідна кардіограма духовного биття серця значної частини української інтелігенції першого десятиріччя XX ст. Це складний період нашої духовної історії. Він пов’язаний із емоційно стимульованим активним пробудженням національної свідомості, розумінням необхідності вироблення нових шляхів розвитку національної культури й літератури, динамічною гонитвою за новими образами, за новими формами й засобами самовираження. Певну роль відіграв у цьому яскравому оновленні |
1 Богданович М. Грицько Чупринка//Вітчизна. 1988. № 7. С. 164. |
208 |
художнього мислення символізм, який в кінці XIX — на початку XX ст. захопив і Україну. Г. Чупринка був добре обізнаний з творчістю Едгара По, Шарля Бодлера, Поля Вер- лена, Артура Рембо, Стефана Маллярме — усіх тих, хто пробував вивищити поезію над прозаїчною буденністю й надати поетичній формі магічних властивостей.
Із зацікавленням поставився Г. Чупринка і до такого категоричного авангарду, як футуризм. Принаймні, з увагою придивлявся до поезії Михайла Семенка, написав рецензію на його книжку «Prelude» (1913). Щодалі відчувалося, що дійсність відштовхувала чутливу до болей і страждань мистецьку душу Г. Чупринки: він волів краще відсторонитися од драматичних суперечностей життя, ніж прагнути їх гармонізувати. Стихійність, розкутість і мелодійність його поетичного самовираження все ж не раз «коригувалися» внутрішньою потребою «зазирнути» в світ реальний, побачити, яким е його власне, справжнє, а не уявне, переживання народної долі. Ось, для прикладу,, вірш «Ти не чув?..»: Ти не чув?.. А чути треба, Як співають люди в горі, Як співають люди в муках, Як здіймаються до неба Душі змучені та хворі В довгих, вистражданих звуках. Ти не знав?.. А треба знати, Що за слізьми — крик одчаю, Гнів і полум’я пожежі! Зчервоніють неба шати, Скрізь од краю і до краю Рухнуть стіни, зникнуть межі. Такі настрої в поезії Г. Чупринки з’являлися найчастіше в перший період його творчості. Та не можна стверджувати, що й згодом поет не звертався до образного «передумування» соціальних явищ і проблем. Але він вподобав роль, «маску» романтичного Поета, який виборсується з-під тяжкого, безпросвітнього емоційного тягаря- болей і страждань оточуючого світу й «оселяється» в «чертогах світо- знання». Ця «роль» була зіграна ним талановито — Г. Чупринка щиро повірив у містичне призначення поезії, яке так натхненно сповідували символісти. Він прагнув оновити форми й ритми української лірики, порвати з консервативними традиціями національної літератури. Але попри все своє бажання бути в авангарді поетичного новаторства, Г. Чупринка не зміг відірватися од художньої стихії рідної культури — він залишався її сином і |
209 |
“її виразником. Це поет перехідної епохи — від української класичної традиції, яку він освоїв і розвивав, до українського неоромантизму з його імпресіоністичними, символістичними та експресіоністичними образно-стильовими течіями. Поетична творчість Г. Чупринки виразно засвідчує свою близькість до фольклору, пісенних традицій. Він був новатором форми, творцем нових, оригінальних ритмів і рим, а пісенність, милозвучність його звукопису вражає й захоплює. Сучасник із розумінням сприймає і його загострено емоційні обурення з приводу марних, спекулятивних «змагань» метушливих «борців за національну ідею», «фальшивих пророків», фарисеїв, цинічного міщанства. Щирим було поетичне звернення Грицька Чупринки до пам’яті Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Лисенка…
Відповідально й самокритично він звертався до нащадків: То серце співало, то з серця лились Вабливі, хоч змучені, згуки!.. Чи вдячний нащадок згадає ж колись Співцеві страждання та муки? |