Мова є одним з основних атрибутів нації. Вона —
не лише засіб спілкування, але й певний символ [Fierman 1991,
с. 2 — 4]. Мова розвивається разом з громадою її носіїв, а тому
вона змінюється разом зі зміною відповідної мовної спільноти,
реагуючи на всі зрушення в розвитку останньої. «Становлення
націй супроводжується бурхливими мовними процесами, що
призводять до появи розвинених літературних мов» [Исаев 1971,
с. 244]. Особливо актуально це для мов тих народів, які
недавно здобули свою державність, а літературна норма даної мови
перебуває у стані формування.
Мова без статусу майже не потребує ніякої штучної
обробки, бо ніяких специфічних функцій вона не виконує,
залишаючись просто мовою даного етносу. Особливо у випадку, коли
носії цієї мови розмовляють рідною мовою лише в побуті, а для
ділових потреб користуються іншою, більш уживаною
мовою. Так, наприклад, карельська мова не має своєї
літературної норми, бо літературною мовою карелів є фінська мова.
Деякі народи взагалі відчувають себе радше складовою
частиною якоїсь численнішої нації, ніж самостійним етносом.
Наприклад, представники таких українських субетносів як
гуцули чи лемки вважають себе складовою частиною
української нації. Для письмових потреб вони використовують
літературну українську мову, в той час як власними
діалектами розмовляють виключно на побутовому рівні. Різні
етнічні групи грузинів теж мають власні мови (чи діалекти):
занську, мінгрельську, сванську тощо, проте жодна з них
літературного застосування не має [Леонтьев 1990, с. 107].
Буває навіть так, що представники того чи іншого етносу
мовою панівної нації володіють набагато краще, ніж своєю
рідною.
Інша річ, коли дана етнічна ґрупа претендує на роль
самостійної нації. Тоді їхня мова потребуватиме ширших функцій,
а через те — відповідної лексики та стилістики. Мова, якою
пишеться художня література, виходять газети та журнали,
потребує розробки художнього та публіцистичного стилю. Мова
офіційного діловодства так само потребує стандартизованого
офіційно-ділового стилю. А якщо цією мовою ведеться
викладання у вищих навчальних закладах, видається наукова
література з різних галузей, включаючи, скажімо, кібернетику,— така
мова повинна бути дуже високорозвиненою, вона повинна мати
власний науковий стиль, відповідні галузеві термінології тощо
[Haugen 1987, с. 61],
При наданні будь-якій мові статусу державної чи офіційної
досить часто виявляється, що ця мова функціонально не
відповідає новому статусові. Частіше за все це може бути брак
відповідної лексики. А через те постає необхідність створювати
та розвивати нову літературну норму [Fierman 1991, с. 19].
Цілеспрямоване формування літературної мови, за
словами Мирослава Гроха, проходить через чотири етапи. На
першому етапі підвищується інтерес до мови як предмета
наукового дослідження. Другий етап — це спроби побудови мовних
стандартів з метою ідентифікації літературної мови. На
третьому етапі виникає необхідність досконалого оволодіння цією
мовою представниками відповідної етнічної ґрупи, бо лише
тоді стандартизована літературна мова може виконувати свої
функції. Найвищим та останнім етапом є вимога зробити нову
літературну мову мовою діловодства та ринку [Hroch 1992,
с. 67 — 68]. Це стосується як народів, що вже здобули державну
незалежність, так і народів, які мають національно-культурну
автономію в межах іншої держави.
Літературні мови, таким чином, спираються на поняття
лінгвістичної норми, і чим «жорсткішою» була ця норма, тим
помітнішою була контрнорма у вигляді винятків з правил,
синонімічних паралелей [Будагов 1980, с. 60]. Мовна норма нагадує
систему юридичних кодексів: їх існування стає помітнішим, коли
вони порушуються. Побудова мовної норми потребує
штучного втручання ззовні, але компетентні особи повинні стежити,
аби не зашкодити стабільності мовної системи [Drozd, Roudny
1980, с. 34].
Складовою частиною літературної норми є стандартизовані
галузеві терміносистеми. Кожна галузева терміносистема існує
в межах певної мови, є її складовою частиною, не створюючи
особливої мови [Будагов 1980, с. 62]. Проте стандартизація
терміносистем ще не означає розв’язання проблем
термінотворення [Лотте 1961, с. 13]. Важливу роль відіграє тут і ступінь
засвоєності термінів, їх милозвучність, прозорість тощо. Бо
інколи виникають такі ситуації, коли термінологічними
словниками для того чи іншого поняття зареєстровано один термін,
а галузевими фахівцями використовуються зовсім інші.