Однією з найпоширеніших причин
поповнення термінологічної лексики є переклад [Galinski, Budin 1993;
Budin 1994]. Саме переклад сприяє виникненню та
розповсюдженню еквівалентів лексичних одиниць, «які або одночасно
запозичуються кількома мовами з єдиного джерела, або
проходять кілька проміжних етапів послідовного запозичення у
межах того чи іншого ланцюга мов» [Белодед 1980, с. 111], Отже,
переклад теж відіграє далеко не останню роль у розвитку мов.
Бо це не лише намагання передати певну інформацію
засобами іншої мови, але й випробовування можливостей мови
перекладу, її здатності передавати думку, висловлену іншою
мовою. І якщо у мові перекладу бракує необхідних лексичних
одиниць, саме перекладачі першими намагаються створити
відповідний лексичний еквівалент у мові перекладу, коли вони
натрапляють на лакуни.
Особливо часто такі ситуації виникають при технічному
перекладі. Бувають випадки, коли той чи інший термін, який
дуже широко вживається в одній мові, ще не зареєстровано в
іншій. Лакуна рано чи пізно заповниться, але завжди виникає
питання, як саме вона повинна заповнитися. Зараз науково-
технічна термінологія створюється, як правило, організовано,
за участю термінологічних комісій та інших установ, на які
покладено таке завдання. Проте окремі перекладачі теж
істотно впливають на створення нових термінів. Нові терміни при
перекладі можуть або просто запозичуватись, або
передаватися засобами рідної мови. Але незалежно від способу перекладу
незареєстрованих термінів, цей переклад здійснюється з
метою одержання їхніх формальних еквівалентів. Причому,
таким еквівалентом може бути навіть довільне словосполучення
типу конкурентоспроможна продукція (від аяґл. competitive
products) [Скороходько 1963, с. 79 — 81].
Перекладачеві інколи доводиться самостійно створювати
еквівалентні терміни рідною мовою, причому основна проблема,
яку доводиться розв’язувати перекладачеві науково-технічної
літератури, полягає саме у перекладі термінів, що веде до
появи неологізмів, які становлять досить великий відсоток всієї
лексики у перекладах [Скороходько 1963, с. 4]. Справа в тому,
що перекладачі змушені винаходити засоби передачі відсутнього
терміна для подальшої його стандартизації та закріплення у
відповідних термінологічних словниках. А виходячи з того, що
будь-який словник претендує на істину в останній інстанції,
перекладач має своїм завданням враховувати не лише досвід
найбільш розвинених мов світу, але й місцеві умови та
традиції, пов’язані зі словниковим складом мови. Важливу роль
відіграє також фонетична та граматична будова мови. Отже,
виникає інша проблема: якомога вдаліше поєднати національні
традиції з позитивним світовим досвідом. Особливо це
стосується мов, у яких національна теркйнологія перебуває на стадії
формування, де саме переклади наукової літератури з інших
мов служать одним із основних шляхів поповнення фахових
терміносистем та їх стандартизації.
Інколи саме перекладачі звертають увагу на те, що той чи
інший термін рідної мови не відповідає основним вимогам
термінотворення, бо якраз перекладачі, як ніхто інший, мають
можливість порівнювати термінологічні еквіваленти мови
оригіналу та мови перекладу. Під невідповідністю того чи іншого
терміна може розумітися його надмірна громіздкість,
нездатність утворювати деривати тощо. Часом перекладачі просто
заступають невдалий термін його іншомовним еквівалентом.
Це може відбуватися як узгоджено, так і стихійно.
Ще одна проблема, з якою стикається перекладач,— це
проблема приналежності того чи іншого терміна до певної галузі.
«У процесі науково-технічного перекладу певні труднощі
виникають у зв’язку з поділом лексики на загальновживану, за-
гальнонаукову та вузькофахову» [Кияк 1992, с. 143]. Таким
чином, перед перекладачем стоїть завдання визначити, чи певний
термін є загальнонауковим, чи його можна вживати лише у
відповідній галузі.