Екстралінгвістичний принцип класифікації
тісно пов’язаний з поняттям культурно-історичного ареалу, який
формується залежно від впливу трьох основних факторів —
релігійного (у середні віки), політичного та економічного (у
пізніші часи). Підсвідомі мовні інтерференції можна розділити
також на ті, що пов’язані з безпосередніми мовними
контактами (головним чином, з адстратом, коли на певній території або
в межах певного культурно-історичного ареалу співіснують
різні, часто й неспоріднені, мови), та ті, що пов’язані з оволо-
дінням відповідною мовою носіями інших мов (іноземний
акцент, виникнення піджинів тощо). Згідно з цим принципом всі
мовні інтерференції можна розділити на релігійні, політичні та
економічні, які формують певний культурно-історичний ареал.
«У культурно-історичний ареал об’єднуються народи та,
відповідно, їхні мови, на основі загального рівня
соціально-економічного, політичного та культурного розвитку, спільності
культурних традицій, які базуються на певній спільності книжкових
текстів, що відображають основний зміст інтегруючої частини
духовної культури… Культурно-історичний ареал — це
особливий меґасоціум, здатний включати в себе різного роду макро-
соціуми, різноманітні держави та народи, союзи та племена на
основі їхньої соціальної взаємодії у сфері духовної культури»
[Журавлев 1982, с. 140—142]. Бо кожна первісна мова —це,
можна сказати, tabula rasa, вона не несе в собі ніяких ознак
прив’язки до певного культурно-історичного ареалу. Це, якщо можна
так висловитись, сировина, заготівка, з якої можна потім
створювати будь-яку літературну форму, пов’язану з впливом того
чи іншого культурно-історичного ареалу та пов’язаних з ним
зовнішніх факторів, незалежно від генеалогічної приналежності.
Тільки під певним екстралінгвістичним впливом мова набувала
певних ознак повноцінної літературної мови. Подібний вплив
відбивається також і на розвитку сучасних терміносистем.