О.  Бабій (народився в 1897 р. на території теперішньої Івано-Франківщини, помер у 1975 р. в м. Чикаго) —син се­лянина: у лавах січових стрільців захищав, як і багато пат­ріотично настроєних юнаків того часу, Західноукраїнську Народну Республіку від польських окупантів (згодом напи­сав на цю тему поему «Гуцульський курінь» та повість «Перші стежі», 1937); був одним із фундаторів, разом із В. Бобинським та Ю. Шкрумеляком, групи поетів-символіс- тів «Митуса» (1922). Здобувши вищу освіту в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі зі сту­пенем доктора філології, брав активну участь у літератур­но-мистецькому житті Львова як письменник і журналіст. Високу оцінку його збіркам «Ненависть і любов» (1921) та «Поезії» (1923) дав В. Бобинський уже після того, як доро­ги їх розійшлися. У статті «Літературне життя по цей бік Збруча» він відзначив у них «справді своєрідні і тому без- закидні майже поезії, в яких автор хоче дати (й справді дає) вислів своєму почуттю, тісного зв’язку з живим жит­тям народу, в них яскраво виявляється вразливість поета

Життя й творча біографія Р. Купчинського (народився в 1894 р. на Тернопільщині, помер 1978 р. поблизу Нью- Йорка) багато в чому схожа з біографією О. Бабія. Теж воював у січових стрільцях, розповівши згодом про ці події в романі-трилогії «Заметіль» («Курилася доріженька», «Пе­ред навалою», «У зворах Бескиду»); працював журналістом, зокрема в редакції газети «Діло». Великою популярністю користувалися пісні на його слова, а часто й з його музи­кою; багато з них сьогодні знову повертається до життя («Зажурились галичанки», «Човник хитається», «Накрила нічка…», «їхав стрілець на війноньку» та ін.), у яких яскріє багатий діапазон настроїв — від героїчно-урочистого до гу­мористичного. За життя Р. Купчинський не видав жодної збірки поезій, і лише в 1983 р. український поет і критик з Нью-Йорка Б. Бойчук упорядкував і випустив книжку «Не- доспівані пісні».

Згаданих вище поетів об’єднувала, принаймні, на по­чатку їх творчого шляху, зокрема, прихильність до симво­лізму. У кожного з авторів вона мала свої особливості: якщо В. Бобинський прагнув переплавити в своєму стилі витонченість версифікації європейських поетів з українсь­кою фольклорною символікою, передати тонкі порухи під­свідомості, то О. Бабій був радше поетом споглядально- рефлективного плану, чиї вірші порушують проблеми люд­ської цивілізації, життя і смерті, таємниці буття («йде Прамати істніння від джерел незбагнутих і розносить нам вина у розбитому збанку»), у його творах зустрічається точ­на й несподівана метафора («Світ містерій в серцях наших творить Ніч безоку і любов сліпа»; «Місто горем задавлене, як Лаокоон»), А. Р. Купчинський любить персоніфікувати природу, при цьому або психологізує пейзаж, або матеріалі­зує через природні явища власний психологічний стан, іно­ді досягаючи в пейзажі поширеного філософського узагаль­нення, наприклад, у «Спеці»:

Мовчить, терпить земля, немов Христос катований,

Не вдержала: «Жажду!. Ой вітре любий!..»

А злобний суховій, за бозами захований,

Розправив корч і жаром їй до губи.