Релігійні інтерференції пов’язані з впливом
релігії на мову. Писемність та основний шар запозиченої ле&
сики в кожній мові були протягом певного історичного періо.
ду підпорядковані відповідній релігії та пов’язаній з нею сак-
ральній мові, тобто мові Святого Письма та богослужіння. Інод
прийняття тієї чи іншої релігії мало дуже велике прогресивне
значення, через те що разом з релігією той чи інший народ
запозичував писемність, що було сприятливим для розвитку
освіти та, фактично, всієї національної культури. Вплив релігії
на мову був характерним для феодальної епохи, епохи серед*
ньовіччя, коли національні мови перебували під впливом сак-
ральних мов. Але саме тоді в багатьох народів виникла
писемність та відбувалося становлення літературних мов. Тому зараз
релігійна диференціація мов світу, тобто об’єднання неспорід-
нених мов у відповідні ареали поки що зберігається і, напевно,
зберігатиметься ще протягом багатьох століть. Якщо той чи
інший народ не сповідував єдиної віри, то в такому випадку
були можливі різні літературні варіанти однієї мови залежно
від віровизнання певної частини цього народу. На сучасному
етапі всі релігії можна розділити на національні та світові.
Релігійні інтерференції пов’язані саме з розповсюдженням
останніх.
Особливого релігійного впливу зазнала писемність [Columas
1989, с. 12 — 13], коли остання мала пряму залежність від
релігійної конфесії. Прикладом може служити дореволюційна
Російська імперія, де релігійна ситуація була дуже строкатою і Ае
система письма залежала від релігії. Отже, кирилицю
використовували лише ті народи, які сповідували православ’я,
тобто, крім росіян, українців та білорусів слов’янською абеткою
користувалися ще мордва, чуваші, комі-перм’яки, комі-зирянй.
марійці, удмурти, осетини та якути. Для неслов’янських нар^
дів писемність створювали російські православні міс^оН^,
[Мусаев 1965, с. 6-7]. Поляки, литовці, латиші, естонці, Ф*1^
німці та деякі інші народи, які традиційно були католиками а^
лютеранами, користувалися латинкою. Мусульманські наро/^
такі як таджики, курди, узбеки, азербайджанці, кримські
казанські татари, казахи, народи Дагестану, кабардинці,^
ґейці, чеченці тощо, використували арабсько-перську гРа^еш-
Євреї, в тому числі східноєвропейські, кавказькі та сер
36
ньоазіиські, а також караїми та кримчаки вживали для своїх
мов давньоєврейську писемність, яка зараз використовується
ддя мови іврит. Для бурятської та калмицької мов вживалася
вертикальна монгольська писемність. Свої оригінальні
системи письма мали грузини, вірмени та асирійці [Исаев 1978,
с 40; Базиев, Исаев 1973, с. 21 – 22]. Ці системи письма Д. Корк-
масовим були названі клерикальними [Письменность и рево-
дюцйя 1933, с. 3].
Бувало й таке, що в тому чи іншому випадку писемність та
пов’язані з нею письмові та літературні традиції вже існували
в того чи іншого народу до прийняття певної релігії, але з
прийняттям нової змінювалася й сама літературна норма.
Прикладом тому є перська мова [Рубинчик 1960, с. 10—12].
Слід також відмітити, що нерідко орієнтація на сакральні
мови була абсолютною, сліпою і навіть фанатичною.
Наприклад, писемність нерідко запозичувалася саме в тому вигляді, в
якому вона існувала для сакральної мови. Дуже часто у
фонетиці сакральної мови були звуки, відсутні у мові того народу,
який прийняв дану релігію, але, незважаючи на це, відповідні
літери механічно переносилися на національний ґрунт, що
призводило до дублювання одних літер іншими. Запозичені
лексичні елементи також зберігали орфографію мови-продуцента.
Пояснюється це досить просто: у Святому Письмі священною
здавалася будь-яка різниця між літерами [Успенский 1979,
с. 41]. Тим більше, що писці у період становлення
національних алфавітів перебували під сильним впливом сакральної мови
[Зиндер 1987, с. 59]. І коли їм треба було написати дещо своєю
рідною мовою, вони просто записували відповідний текст
писемними знаками сакральної мови, зберігаючи при цьому
написання запозичених із сакральної мови слів.
Так, наприклад, Кирило (Костянтин) та Мефодій включили
А? кирилиці, в основу котрої було покладено грецьку абетку,
літери to», j, t(r, v та w, які в грецькому алфавіті відігравали певну
роль, але які в новому слов’янському алфавіті виявилися
зайвими, «Наштовхуючись на писемні знаки грецького письма,
вірогідно, непотрібні в їх новому, слов’янському письмі, пер-
іДовчителі слов’ян… нерідко не зважувалися відкидати те, що
^Уло вже давно освячено» [Успенский 1979, с. 41]. Те ж стосу-
^ься и перської мови, де в алфавіті присутні зайві арабські
С^РИ *• ^ о~і о^і -Ц -k, ?, ?, які означають специфічні араб-
РеВ^г ЧУЖІ *** персів [рУбинчик 196°Ь
з цьот^1^ впливає не лише на писемність, але й на лексику. Як
Релігій ПриводУ казав М. І. Ісаєв, «виникнення тих чи інших
СІЇ^ЦИ(ьГЄ -М0Же не віАбиватися на розвитку мови: виникають
к°вні сти*** СЛО]?а та мовні звороти, встановлюються певні цер-
тал* в літературі тощо. Проте все це не веде до пору-
37
шення мовної структури, яка продовжує розвиватися за сво’ь
ми внутрішніми законами. Споріднені мови залишаються сгіо,
рідненими, незважаючи на те, що їх носії можуть сповідувати
різні релігії. Навпаки, неспоріднені мови народів з однією ре,
лігією залишаються неспорідненими, хоча в них з’являється
спільний лексичний фонд, пов’язаний насамперед з даною ре~
лігією» [Базиев, Исаев 1973, с. 25 — 26].
Тут можна простежити певні паралелі релігії з
сакральними мовами. Сакральні мови — латинська, грецька, арабська,
санскрит, etc. — виконуючи функцію мов богослужіння, об’єд*
нували народи (нерідко й різних ґруп та сімей) в єдиній релігії
(релігійному угрупованні).
Можна вивести ще такі асоціації: католицизм — латинська
мова — латинська графіка, православ’я — давньогрецька мова —
грецький алфавіт (кирилиця — це одна з модифікацій
грецького алфавіту, а грузинський алфавіт — це письмо арамейського
походження, яке потрапило під сильний вплив грецького
алфавіту), іслам — арабська мова — арабське письмо, іудаїзм —
давньоєврейська мова — єврейське письмо, індуїзм —
санскрит — письмо брагмі (від якого виникли всі сучасні індійські
алфавіти), буддизм — мова палі — письмо палі (від якого
виникли багато алфавітів Південно-Східної Азії), ламаїзм —
тибетська мова — тибетське (або монгольське) письмо.
У сучасному світі релігійний фактор послаблюється, а йому
на зміну приходять інші фактори — економічні, політичні тощо.