«Відомо, що будь-яка національна мова як
засіб спілкування, як мова науки та освіти, як засіб висловлення
національної культури розвивається на противагу мові релігії —
сакральній мові, тобто засобові консолідації релігійної громади.
Формування нації вимагає реалізації у мові нового змісту,
вільного від вантажу старих асоціацій, які властиві змістові,
відображеному сакральною мовою. Тому становлення науки
завжди пов’язано з певними мовними змінами, зумовленими
процесом демократизації мови, з утворенням
загальнонаціональної літературної мови» [Дьімшиц 1986, т. 1, с. 5].
Протягом останніх двох століть релігія вже не відіграє
такої значної ролі у розвитку мови. В. К. Журавльов з цього
приводу писав, що у середні віки «межі та епіцентри культур’
но-історичиих ареалів визначалися релігійними факторами-
Нині, у кінці XX століття самостійніше значення мають полі’
тичні, культурні та соціально-економічиі взаємовідносини мі#
народами та державами» [Журавлев 1982, с. 133].
38
Особливо яскраво ці чинники відбиваються на розвитку
исемності. Використання латинізованих алфавітів для таких
11 ов #к румунська, турецька, малайська, свагілі та для багатьох
чщіих мов, що знаходяться поза західноєвропейським (католи-
пьКйМ) культурно-історичним ареалом, свідчить про те, що ці
алфавіти було створено для цих мов під впливом не релігії, а
чогось іншого — скоріше, це була просто орієнтація на
Європу, на провідні європейські мови.
Процеси, що мають місце зараз у лексиці (включаючи
науково-технічну та суспільно-політичну термінологію), коли мови
світу роблять прямі запозичення не з відповідних сакральних
мов, а з живих європейських мов — теж свідчення того, що
релігія тут ні до чого. Формування єдиного лексичного фонду в
багатьох європейських та неєвропейських мовах — це, радше,
намагання цих країн інтегруватися у світове суспільство. Всі ці
чинники так чи інакше пов’язані з мовним плануванням [Fierman
1991, с. 5-6, 11-13].
Процеси мовного планування у колишньому Радянському
Союзі теж відбувалися під впливом певних політичних
чинників. Це можна простежити на прикладі зміни систем письма
залежно від тієї чи іншої політичної кон’юнктури. Так,
створення системи яналіф саме на основі латинського алфавіту в
…

…

…
другій половині 20-х років пов’язано з мріями про світову
революцію та з намаганнями створити єдиний «пролетарський»
латинізований алфавіт (у той же період висувалися проекти
латинізації російської та української мов). Але у кінці 30-х
років усі мови з латинізованою абеткою було переведено на
кирилицю теж виходячи з політичних міркувань [Fierman 1991].