На підсвідомому рівні зміни у фонетиці
спостерігаються, як правило, при взаємовпливі різних мов, при
об’єднанні не обов’язково споріднених мов у мовні союзи, або
в умовах субстрату чи суперстрату. Фонетика інколи
спрощується, або навпаки, у мові з’являються нові звуки.
На свідомому рівні мовні інтерференції цієї ґрупи мають
місце при запозиченні іншомовних слів. Якщо є намір хоча б
частково зберегти вимову мови-продуцента, разом з цими
словами носії мови-реципієнта одночасно засвоюють нові звуки
[Дешериев 1977, с. 244-245].
Нові звуки можуть надходити в ту чи іншу мову не лише
книжковим шляхом, але й шляхом усного спілкування. Так було
в українській мові із проривним звуком [д], який було
засвоєно, скоріше за все, шляхом побутового спілкування з носіями
польської або німецької мови.
Але найчастіше це стосується саме книжкових слів. Так,
слов’яни засвоїли не властивий для їх мов звук [f], який зустрЬ
чався в численних грецьких та латинських словах. З часом цей
звук перестав сприйматися як чужий. Він став невід’ємною
частиною фонетики слов’янських мов, носії яких вже не
відчувають, що звук [f ] зустрічається в їх мовах виключно у
запозичених словах. Литовською мовою після прийняття
литовцями християнства та виникнення литовської писемності, кр$
звука [f], було засвоєно звуки [х] та [h], які також
зустрічаються виключно у запозичених словах [Karaliunaite 1990, с. ЮІ-
Чеською мовою було засвоєно книжковим шляхом прориви
[д] через запозичення численних латинських слів.
40
Науково-технічні та навіть суспільно-політичні терміни, що
запозичуються у мову свідомо, теж можуть містити деякі чужі
для мови-реципієнта звуки, які з часом перестають бути
чужими хоча вони й не засвоюються повністю, не стають
властивими’для мови-реципієнта. Типовий приклад — носові голосні у
словах французького походження, що були засвоєні
англійською, німецькою та деякими іншими мовами, але рідними
носові голосні так і не стали ані для англійців, ані для німців.
Наприклад, слова denouement [dei’nu:ma:i)] або detente [de’taiqt],
які прийшли в англійську мову з французької, частково
зберегли оригінальну французьку вимову разом з носовими голосними.
Протилежним (безакцептним) видом фонетичних мовних
інтерференцій є пристосування чужомовних елементів до
фонетичних особливостей мови-реципієнта та підпорядкування
всім її фонетичним законам. Це досить часто призводить до
того, що запозичення у мові-реципієнті набувають спотвореного,
перекрученого вигляду, отже, тут мова може йти, радше, про
інтерференцію мови-реципієнта щодо запозичених слів.
Типовий приклад — японська мова, де через те, що в цій мові
можливі лише два типи складу, іншомовні запозичення, в тому
числі й інтернаціоналізму можуть інколи змінитися до
невпізнанності: renzu (лінза), kohi (кава), garasu (скло; від анґл. glass),
ripdto (доповідь, від анґл. report), erebta (ліфт; від анґл. elevator)
[Saito 1988, с. 16-17].
Близькими до цього є фонетичні мовні інтерференції у
вигляді іншомовного акценту, коли певною мовою намагаються
говорити носії інших мов, не виходячи при цьому за межі
артикуляційної бази своєї рідної мови. Такі мовні інтерференції,
як правило, не призводять до фонетичних змін у мові.
Винятком можуть бути лише випадки, коли народ-завойовник
нав’язує свою мову автохтонному населенню, або засвоює його мову.
При цьому взаємодія мов може призвести до певних
фонетичних змін.