Типовою граматичною мовною
інтерференцією є запозичення форми множини та деяких інших
граматичних форм мови-продуцента разом з іншомовним словом.
Це можна спостерігати на прикладі наслідування форми
МНо^,ИНИ та Деяких інших форм мови-продуцента. Наприклад,
ЗДґлійською мовою деякі слова були запозичені разом з
формою множини: formula — formulas, datum — data (з латини),
Phenomenon — phenomena (з греки), а також у назвах деяких
грошових одиниць: loti (грошова одиниця Лесото) має форму
дожини maloti (форму множини разом з назвою грошової
41 одиниці було запозичено англійською мовою з мови сесуто;
так само й назви деяких розмінних монет: 1 Schilling = 100
Groschen A австрійський шилінг дорівнює 100 ґрошам —
вживання німецької форми множини) [Гальперин 1988, с. 917—920].
Протилежним є підпорядкування іншомовних слів та
власних назв граматичним особливостям мови-реципієнта.
Бувають також випадки, коли одна мова з іншої запозичує
деривативні суфікси та префікси [Дешериев 1977, с. 244 — 245].
Так, українською мовою, як і багатьма іншими європейськими
мовами, було засвоєно такі продуктивні афікси греко-латин-
ського походження, як суфікси -ація (лат. -atio): пролонґація,
перфорація; -фікація (лат. -ficatio): класифікація, електрифікація;
-і/изація (лат. -isatio): лібералізація, палаталізація; -і/ист (лат.
-ist): артист; -і/изм(лат. -ism-): кубізм; -і/итет(лат. -itas):
суверенітет тощо; префіксів анти-, про-, прото- та ін. Деякі деривативні
афікси засвоєно такою мірою, що вони можуть вживатися навіть
з нелатинською лексикою: читабельний (від українського
дієслова читати та латинського суфікса -habilis, що буквально
означає «здатний»). Російською мовою було засвоєно німецький
суфікс -іег~, який походить від закінчення інфінітиву в
романських мовах, насамперед у французькій: копировать (укр. —
копіювати), форсировать (укр. — форсувати) тощо. Багатьом
народам колишнього СРСР було нав’язано російські суфікси
-ск(ий), -н(ьій) та інші.
Екстралінгвістичного втручання може зазнавати навіть
синтаксис. Так було, наприклад, у німецькій мові, коли вона під
впливом латини почала наслідувати порядок слів у підрядних
реченнях [Behaghel 1911, с. 27-31, 169-170].