Лінгвістичні категорії поняття, значення і
розуміння тісно пов’язані з категорією змісту. Ми повністю
погоджуємося з І. Р. Гальпериним, котрий вважає, що «доцільно
розглядати зміст як сукупність розумінь, яка є деяким
завершеним цілим, у котрому відображається уявлення автора про
факти, що описуються, події в їх розвитку, в їх
характеристиках і взаємозв’язку» [Гальперин 1974, с. 42]. Таким чином, зміст,
на відміну від значення, здатен охопити всю сукупність
розумінь мовної одиниці, що проявляються в плані мови чи
реалізуються в плані мовлення. Тому нам здається можливим
розрізняти: 1) мовний зміст, відносно постійний, рівний за
обсягом значенню, об’єктивний, обов’язковий, який ми назвали
парадигматичним, 2) мовленнєвий зміст, більш динамічний,
інваріантний, з усіма факультативними елементами, який складається
як із регулярних, так і нерегулярних (нерідко суб’єктивних)
розумінь, котрий ми називаємо синтагматичним (зіставлене зі
змістом поняття); 3) актуальний зміст, що складається з одного
розуміння чи групи актуальних розумінь як реалізації
лексичного значення в окремому акті комунікації. Подібним чином
К. І. Льюїс розрізняє мовне значення як інтенсіоиал, який
конституюється моделлю відношення дефініції даного виразу до
інших виразів, і змістове значення, що маніфестується через
посередність застосування цього виразу щодо конкретного
предмета й ситуації [Семиотика 1983, с. 221].
Таким чином, ми не схильні відносити зміст тільки до
плану мовлення, відриваючи його від значення, що неприпустимо,
враховуючи знаковий характер мови. Як і сама мова, зміст її
повинен бути двоплановим, тобто відповідати значенню в мові
бути відображенням значення в мовленні. Отже, значення
лексичної одиниці входить до плану змісту мови, а її повний
набір розумінь — до плану змісту мовлення.
Як вже відзначалося, обсяг змісту в мовленні, як правило,
не збігається зі значенням лексичної одиниці. І. А. Стернін
вважає. Що в акті мовлення значення слова ніколи не
представлене в своєму повному обсязі, а лише якою-небудь його
частиною [Стернин 1980, с. 60], але мовний зміст як постійна
категорія прямує до виявлення всіх тих змістових складових, котрі
визначають значення. Тому можна стверджувати, що зміст у
мові є (чи повинен бути) тотожним лексичному значенню,
разом з тим саме завдяки незбігу змістовної сторони мовлення і
мовних одиниць, вважає В. С. Панфілов, мислення завжди може
вийти за межі їх змісту, й при цьому створюється можливість
впливу мислення на змістовну сторону мовних одиниць, на їх
становлення й розвиток [Панфилов 1971, с. 231].