Якщо наведене розуміння внутрішньої
форми кореневих слів може викликати деякі сумніви, то в Групі
похідних одиниць внутрішня форма виявляється порівняно
легко та однозначно. Така внутрішня форма актуалізується через
різні словотворчі засоби, зокрема морфеми. Але при цьому не
слід забувати, що словотворчим формантом може бути лише
морфема, що надає слову нове значення, а не його відтінок, у
тому числі й нульова морфема, що забезпечує перехід слова в
іншу частину мови. Тому не можна, наприклад, вважати
словотворчим формантом у парі слів «писати — написати» префікс
«на»% що надає слову в даному випадку форми доконаного виду.
Тут ми говоримо не про різні внутрішні форми, а про різні
варіанти внутрішньої форми, що відповідають різним
Граматичним значенням (але не лексичним). Отже, в даному випадку
слід говорити про граматичні, а не про семантичні деривати.
Такі засоби словотворення Е. Косеріу цілком справедливо
називає модифікаторами [Coseriu 1977, с. 49 — 60], оскільки вони
не є повноцінними семантичними компонентами мовних
утворень і лише «модифікують» внутрішню форму, уточнюють,
збагачують її.
Пропонуємо розрізняти такі модифікатори:
1. Формальні, що виконують виключно граматичну
функцію (зробити, передати; у німецькій мові — begraben,
hinsetzen; в англійській мові — retell, make up).
2. Семантичні, що виконують функцію свого роду
семантичних квантифікаторів, інтенсифікаторів,
вказівників, підсилювальних часток, емфатизаторів тощо
(зеленуватий, віконце, надлюдина; у німецькій мові —
herausnehmen, FdBchen; в англійській мові — overdo,
kitchenette).
3. Прийменникові, до яких ми відносимо всі
прийменники, що вживаються у багатоосновних
утвореннях, особливо в мові науки й техніки (Театр на
Подолі, реактор на теплових нейтронах, елемент для грубого
управління; у німецькій мові — Frankfurt an der Oder;
в англійській мові — discrepancy in exchange).
4. Ідіоматичні, які не виконують будь-якої конкрет-
ної функції, але в присутності котрих слово набував
іншого значення, яке може бути пояснено лише ети-
мологічно (у російській мові — об’ьявлять, наволочщ
у німецькій мові — aufhoren, Mitgift, bekommeij,
begehen; в англійській мові — become, submit, admit).
Цілком зрозуміло, що одні й ті ж модифікатори, залежно від
функції, яку вони виконують, можуть належати до різних типів.
У ролі словотворчих формантів можуть виступати, напри-
клад, у німецькій мові, напівсуфікси -zeug, -frau, -arm та інші,
суфікси (крім семантичних модифікаторів), нульовий формант,
аблаут, умлаут, тобто ті словотворчі засоби, котрі здатні
створювати нові слова з новим семантичним наповненням і в
більшості випадків змінюють частину мови утворення, створюють,
відповідно, нову внутрішню форму. Деякі форманти можуть
інколи, аналогічно модифікаторам, втрачати свої головні
семантичні функції. Це відбувається, зокрема, в тих випадках,
коли формант аґента приписується «слову», котре поза
сполученням не вживається (наприклад, Federhalter).
Внутрішня форма похідної лексичної одиниці визначається
в першу чергу її морфемною структурою. Як мовний засіб
репрезентації морфем здатне виступати або кореневе слово, або
субститут морфеми у вигляді словотворчого форманта.
Модифікатор, таким чином, не може представляти окрему морфему,
тому його функції при створенні нової внутрішньої форми є
допоміжними.
Внутрішня форма, таким чином, будучи семантичною
характеристикою слова, безпосередньо пов’язана зі словотворчими
особливостями лексичної одиниці. Разом з тим, не можна
ставити знак рівняння між словотворчим значенням і
внутрішньою формою, оскільки, як відомо, носієм словотворчого
значення є формант, що лише частково визначає внутрішню форму
словотворче значення може бути властивим низці слів зі
спільною морфемною будовою, в той час як внутрішня форма слова
за своєю природою «індивідуальна».
Модифікатори, як і форманти, лежать в основі
словотворчого моделювання, що в значному ступені зумовлює мовний
статус і будову внутрішньої форми. Тому завдання чіткої
диференціації моделей, що включають різні види словотворчих
засобів, є важливим також з погляду семантичних
характеристик лексичної одиниці. Цікавою та перспективною видається р
цьому плані класифікація Е. Косеріу [Coseriu 1977]. В
словотворі німецької мови (дану схему можна застосувати й для і**’
ших мов) він розрізняє:
70
1. Модифікації (fallen — hinfalien), котрі завжди
належать до однієї частини мови, де привнесена
граматична функція є «неактуальною» (inaktuell), невизначною;
2. Розгортання (Entwicklungen) — похідні одиниці,
котрі завжди переходять у другу частину мови (schon —
Schonheit, fahren — Abfahrt);
3. Композиції, які підрозділяються на: а) пролексе-
матичні (prolexematisch) — якщо один з елементів
утворення є «пролексемою» (субститутом лексеми), в
першу чергу елементом займенникового походження
(хтось чи щось), наприклад, «пролексема» 4-Jesen —
Leser, «пролексема» + wecken — Wecker; б) лексема-
тичні, якщо обидва елемента — лексеми, причому
частина мови детермінованого елемента є частиною мови
композиції (Wein+rot -+ Rotwein; Kopf+dick ->
Dickkopf; Baum +Apfel -+ Apfelbaum),
Цілком зрозуміло, що виділені типи словотворчих моделей
можуть ділитися на підтипи, згідно з імпліцитними
«граматичними» функціями. Наприклад, для модифікацій такі підтипи
утворюють зміни роду (робітник —робітниця), квантифікацію
(книга — книжка), збірність (студенти — студентство),
інтенсифікацію, заперечення і т. п.; для розгортання —
предикативність (краса — красивий), атрибутивність (тропічний —
тропіки).
Незважаючи на всю оригінальність, класифікація Е. Косе-
ріу відображає не всі можливі словотворчі типи, не проводить
чіткої межі між модифікаторами, формантами з різною
функцією, що є наслідком захоплення формальними
характеристиками словотворчих елементів на шкоду семантичним
особливостям лексичної одиниці.
До числа дискусійних питань належить проблема
внутрішньої форми похідних та складних слів-інтернаціоналізмів. Як,
наприклад, оцінити внутрішню форму слів типу «магнітофон»,
«морфологія», «отоларинголог» та інших? При цьому доцільно
розрізняти суб’єктивовану (імпліцитну) та напівекспліцитну
внутрішню форму. В останньому випадку внутрішня форма
легко визначається через морфемний аналіз інтернаціоналіз-
Щх що розглядається як похідне слово. З точки зору нефахівця
иггернаціоналізм має виключно імпліцитну внутрішню форму,
Подібно до непохідних слів рідної мови. Для фахівця з
інтернаціональної лексики, який обізнаний в інтернаціональних
морфемах, особливо якщо він володіє кількома іноземними мова-
ми, складне слово набуває чіткої внутрішньої форми, яка є
Результатом мотивації [Кияк 1985, с. 18]. Саме тому ми
пропонуємо віднести внутрішню форму складних і похідних термі-
нів-інтернаціоналізмів до окремого типу, назвавши його напівекс-
пліцитною внутрішньою формою. Мовний статус такого типу
підтверджується особливим явищем народної етимології — так
званою контамінацією, коли внутрішня форма встановлюється
носіями мови штучно: «купиратив» замість «кооператив», «ма-
зилин» замість «вазелін», «гульвар» замість «бульвар».
Особливо характерними є прояви народної етимології для мови не-
освічених людей, а також для дитячого мовлення. Деякі
контаміновані іншомовні слова увійшли до літературної мови.
Наприклад, слово одинарний — це результат взаємодії слова
ординарний з числівником один; верстат — зближення
німецького слова Werkstatt та дієслова верстати. Англійське слово
cockroach (тарган) — результат зближення іспанського слова
cucaracha та англійських слів cock (півень) і roach (плітка,
вобла). Слово адмірал теж можна розцінювати як прояв народної
етимології — зближення арабського слова awir-aJ-fbahrJ
(володар моря) з романським дієсловом admirare (зачаровувати).