Вмотивованість може мати різний характер,
залежно від того, яку зі сторін аналізованого поняття
підкреслює відповідний вираз. 3. Ульман пропонує розрізняти три види
мотивації: І) фонетичну, чи природну (наприклад, для вигуків);
2) морфологічну (інколи її називають морфематичною,
оскільки вона притаманна складним і похідним словам); 3)
семантичну (яка враховує семантичні зв’язки між компонентами
найменування та явищем переусвідомлення) [Лотте 1982, с. 255].
Відповідно до цієї відомої класифікації І. 3. Торопцев виділяє
три способи мотивації: 1) мотивацію через наслідування;
2) мотивацію через ознаку; 3) мотивацію через зміст [Крючко-
ва 1988, с. 59 — 60]. В. Г. Гак називає фонетичну вмотивованість
абсолютною (чи зовнішньою), інші види — відносною (чи
внутрішньою) вмотивованістю, що може бути морфологічною
(значення слова витікає зі значення складових його частин) і
семантичною (значення утворюється через переусвідомлення)
[Будагов 1953, с. 34].
Для багатьох слів можуть бути притаманні різні комбінації
Цих видів мотивації. Для мови точних наук фонетична
вмотивованість не є типовою. Вона одночасно мінлива і суб’єктивна
1 тому в меншому ступені, ніж морфологічна вмотивованість,
припускає підрахунки, піддається точному аналізу. Як
підкреслював також О. Е. Супрун, фонетична вмотивованість є менш
застосованою до мовних одиниць, що становлять план виразу
Знака [Исаев 1978, с. 163]. Ці особливості послужили
причиною «того, що в цьому дослідженні проблеми фонетичної моти-
^Ції не розглядаються, і всю нашу увагу звернено на питання
Двох інших видів мотивації.
79 Слід також відмітити, що не завжди можна чітко розмежу.
вати види вмотивованості, що розрізняються в лінгвістиці
Наведемо кілька типових прикладів. Так, К. А. Тимофеєв
вважає, що лексична мотивація (тут автори не роблять різниці
між «мотивацією» і «вмотивованістю») стосується окремих слів,
що утворюють словотворчий ряд. Лексичну мотивацію мають
головним чином похідні слова, словотворча мотивація властиву
всім повнозначним словам, які мають морфемну структуру [Ко~
роткий рос.-укр. техн. словник 1924, с. 33]. З такими
визначеннями не зовсім узгоджується інше відоме тлумачення:
«Словотворча мотивація— це відношення між двома однокореневими
словами, значення одного з яких або а) визначається через
значення іншого.., або б) є тотожним значенню іншого у всіх
своїх компонентах, крім граматичного значення частини мови…»
[Калимова 1988, с. 133].
Інший приклад. В. В. Левицький називає семантичною
вмотивованістю зумовленість значення даного найменування (імені)
значенням імені іншого предмета (тобто образність, переусвідом-
лення), а морфологічну вмотивованість визначає як зв’язок
значення слова і його морфологічної структури [Дрезен 1935, с. 21].
В. М. Лейчик вважає, що якщо пояснюється нове слово іншим
словом, на базі якого воно було утворене, то ми маємо справу зі
словотворчою вмотивованістю; якщо ж пояснюється нове
значення попереднім значенням, то ми маємо справу з семантичною
вмотивованістю [Дрінов, Сабалдир 1934, с. ЗО], наприклад,
«лазерний принтер» від «струменевого принтера».
Все це свідчить про нечіткість меж між цими видами
вмотивованості, що одночасно є наслідком їхнього безпосереднього
взаємозв’язку. Причину деякої неузгодженості та
нераціонального нагромадження термінів ми бачимо також у
недиференційованості семіотичних функцій вмотивованості та
внутрішньої форми, у невизнанні окремими лінгвістами
особливого категоріального статусу останньої. Слід також
відмітити й те, що наведена класифікація видів вмотивованості С. Уль-
мана не виділяється достатньою пояснювальною силою. Вона
зазнала істотних змін, які інколи нераціонально ускладнюють
метамову лінгвістичної теорії.
Спробуємо систематизувати головні підходи до визначення
категорії, що тут розглядається, та побудувати коротку
типологію мотивації лексичних одиниць. По-перше, вважаємо за
доцільне розрізняти два плани вмотивованості: мовну та
мовленнєву, У плані мовлення ми маємо справу з валентною чя
референтною (терміни цілком умовні) вмотивованістю, котру
Г. П. Мельников називає «вмотивованістю за змістом» і ствер’
джує, що вибір мовного знака для заданого поняття є
вмотивованим, але особливим чином, через асоціації понять актуально-
80
значення з опорним значенням цього мовного знака [Дьімшиц
1986, с. 4].
На мовному рівні ми розрізняємо три види вмотивованості:
і) знакову (семіотичну); 2) формальну (словотворчу); 3)
змістову (інтенсіональну). Знакову вмотивованість можна розуміти
як вмотивованість у слабкому змісті, і вона властива всім
лексичним одиницям, що реально функціонують у мові у вигляді
мовних знаків. При цьому «структура знака не може не бути
вмотивована структурою означувальних елементів
об’єктивного світу» [Вартаньян 1987, с, 28 — 29]. Даний вид
вмотивованості не вимагає кількісних вимірів чи логічної верифікації. Тут
слово мотивується самим фактом існування та вжитку. Справа
в тому, що в мові не існує абсолютно невмотивованих слів. Всі
вони взаємопов’язані з відповідним значенням хоча б до рівня
спільної лексико-семантичної категорії. Ще Парацельс
образно стверджував, що в природі нема скритих речей, і якщо
навіть визначені речі перебувають в скритому стані, то вони все
одно не залишені без зовнішніх видимих ознак з особливими
відмітинами — подібно до того, як людина, що закопує скарб,
мітить це місце, щоб його можна було знайти [див. Лотге 1971,
с. 72]. До цього залишається лише додати, що будь-який скарб
тим легше виявити, не сплутати з іншими, чим визначнішою
буде мітка. Отже, якщо слово не вмотивоване своєю
предметною співвіднесеністю, то його здатні мотивувати деякі
системні характеристики, хоча, цілком зрозуміло, бажаною є
конкретна співвіднесеність форми та змісту мовного знака, що
передбачається іншими видами мотивації лексичних одиниць.
Виходячи з нашого розуміння мовного знака та його двох
форм, ми розділяємо формальну вмотивованість на два типи:
1) вмотивованість за зовнішньою формою (тобто фонетична
чи абсолютна, чи експліцитна вмотивованість, наприклад,
«ґелґотати»); 2) вмотивованість за внутрішньою формою.
Оскільки фонетична вмотивованість не є об’єктом нашого
розгляду, зупинимося докладніше на другому типі. Внутрішня
форма як апперцептивний образ, який визначається
морфемною структурою слова чи виразу, що передбачає врахування
їхніх морфологічних і семантичних особливостей. Тому,
кажучи про вмотивованість за внутрішньою формою, слід
розрізняти відповідно морфологічну та семантичну мотивацію.
Морфологічна мотивація визначається насамперед
словотворчою моделлю лексичної одиниці, в той час як семантична
? Результатом взаємовідносин між словотворчими формантами
1 основою, між новим і попереднім значенням, між різними
м°Аифікаціями внутрішніх форм (наприклад, інтенсифікації,
^антифікації, зменшення, вказівки тощо, про що вже
говорилося). Різниця між морфологічною і семантичною мотиваціями
81
особливо чітко має прояв у складних словах, де структурні особ-
ливості відступають на другий план, а визначну роль відіграє
саме «семантичне прочитання» взаємозв’язків між словами-еле-
ментами. До семантичного типу мотивації слід віднести також
переусвідомлення, де структурна модель нового утворення
залишається без змін, тобто морфологічна мотивація не має про-
яву. Але, враховуючи одночасно тісний взаємозв’язок і деяку
розмитість меж між цими підтипами мотивації, доцільно
об’єднати їх в один тип — семантико-морфологічну мотивацію, що
всебічно характеризує структурно-семантичні особливості
словотворчої архітектоніки лексичної одиниці.

ВМОТИВОВАНІСТЬ
у мові
у мовленні
за зовнішньою формою за внутрішньою формою
фонетична
морфологічна
семантична
Схематичне зображення типології мотивації

Особливим варіантом семантико-морфологічної мотивації
є абревіатурні утворення, і так само, як і Є. С. Кубрякова,
вважаємо, що скорочені варіанти слів чи виразів мотивуються
їх повною формою [Володина 1993, с. 13; Вакуленко 1995, с. 36].
Умовно назвемо це явище посередньою мотивацією. Винятки тут
можуть складати абревіатури типу «профорг», «вуз», «загс», що
майже втратили ознаки скорочення і перетворилися на
повноцінні слова, хоча сліди імпліцитного все ж залишаються помітними.
Завершивши короткий аналіз типології вмотивованості (на
понятті змістовної мотивації ми зупинимося далі), зобразимо й
схематично, надавши виділеним видам і типам їх відповідного
рівня в умовній ієрархії.